Емма Андієвська - Шухлядні краєвиди

Емма Андієвська

Шухлядні краєвиди

Сонети

Могутнє – духа – пророста – зерно

Із циклу «Відозви»

Обрушуються – й обрис інший – барви.Ротата – дійсність – вівців – до обори.Незнані – риси – проступають – в збірнім,Готуючися – до звитяг – і збурень.

Й найпроминальніше – могоричі.Із неба – душі – розтина – смичок.Гадючники – в свідомості – й очу.Красуню – смерть – за кіски – парубчак.

Й де щойно – зазімки,[1] – буя – весна,Пунктииром – й геть – левині – брами сну.І те, що – в оберемки – легковажно,

Гуляє – неподолане – без віжок. —Бо й там, де – ані – нив, ані – стерні,Могутнє – духа – пророста – зерно.

Бо – кожний – поле бою – і наварх[2]

Не в той бік – погляд, і на айсберґ – лиска.Й сполучна – ланка узвичаєнь – луска. —Ляска – батіг. – Запобігають – ласки.Ще світ – молюск, заки – колос – Родоський.

Відтинки – тлуму, що – сади – й колюччя.Та – намір, – й лячне – миттю – на нелячне.Не встиг і – пальця, – й дійсність – вся – на клоччя.І лише – ріг, який – хортів – десь – кличе.

Рівнина, що – й на гори, – до останку.Та – більш, ніж – всесвіт, – вахлярем – з-під тинькуНайневимовніше, – вже – й око – мружить,

Щоб – не чекав – ніхто – на роздоріжжі,Коли – на нього – з нетрів – хижий – звір. —Бо – кожний – поле бою – і наварх.

Й знов – дух – на барикади – і траву

Із циклу «Відозви»

Навккілля – кольорова – желятинаПівдотиків, півшерехів, півтонів.Могутні хвилі: павзи – і хитання —На півдорозі – у несусвітенне,

Деперепони – сталому, – чаклун,Що, – присмоктки – невтільного – й зі склаЙ на жужелицю, щоб – циклонЗаговорив – тією мовою, що – й клен,

І, стиснувши – загубник[3] – акваланга,За рибкою – у доозонний – лінкос,[4]Заки – буття – ковтне всесвітня – мульча,[5] —

З заглибини – височуючи – мовчки —Все, що – енерґію – подальших існувань,Й, ще – в сповиточку, – паростки – нові. —Й знов дух – на барикади – і траву! —

Та вже – вороний – і вершник – із краплини – вирина

Із циклу «Відозви»

Дошки – рожеві – від звуковідтворень, —Від – прощавань, від’їздів – і повернень. —Як – густо – крила, де – птахи – у вирійКрізь смужку – спогадів, що – ледь – від вару.[6]

Час – нескінченностей. – І час – обмежень.Межу – рухому – галактичні – мажі.Хоч – голі – й босі, – щит, – єдиний, – мужність,Куляста блискавка, що – сили – множить.

На кожнім – кроці – вири – й роздоріжжя, —Шлях – до – щораз – стрімкіших – перероджень. —і Бациля духа – напрям – і собори —

Повз вовкулаків – всіх віків – й забарвлень,Де – каліч – волю. – Та вже – воронийІ вершник – із краплини – вирина.

Щоб – мисочку – й для часу косарів

Із циклу «Ненормовані відтинки»

Нa брамі дійсности – стовп – біоробот:Цим – лусту – хліба, тим, які – маршрути,Весілля – верх і низ – ефемериди. —Кожний – собі, – мірою – змоги, – раду,

Заки усіх – небес – двигтюща – лійка,Хоч навкруги – ще – регіт, охи, – зойки. —Тлін – у руці – колоду карт – й махлює. —Хлопчина – до колонки – чортопхайку.[7]

На площах – гучномовці – й велелюдно.Та – течії – хто – в світло, – непідвладні.Маля – на коника – при мамі – вйока.

Вирує, згортуючись, – гомін-накип. —Й на розі – варить – бабця – риж-сирець,[8]Щоб – мисочку – й для Часу Косарів.

Ледь – мінідощик

Із циклу «Відозви»

Ледь – мінідощик, – й зацвіли – мімози —На втіху – і статечним, і замурзам.Дійсности – вузол – пробує – й омизник.[9] —Природа – ширше – зір, серця – і м’язи.

Пошкандибало – неутульне – вбік —Під – мильні – бульбашки, які – байбак.Очищень – лазні – знов – цілу – добу:Той – випростався, інший – у клубок.

Й крізь – омахи – в ущільнення – рябе, —Русалки – і в калюжах – арибал.[10] —З-під – плівок – й пелюшок – назовні – оклик —

Доріжку, до якої – ще – не звикли:Ще – палить – ноги – світлом – в світло – йти,І поруч – доґи, що їм – ґном: «Ату!» —

Та дух – єдиний – воля – і мета.

Вуста – до вуст, – дух – крізь буття – іде

Артерію, – пів неба, – затискач.[11]Пом'якшав – слід, що – атмосферний – корч.Лон долоні – ніжно – громіздке. —Й все більші – ноги – й пальці – сонця кущ.

Й де під ребро – ножа – засалабонив[12] —Навкіллю – вир, – сліпучішають – бані,Що – просто – з ґрунту – повівом – в обійми —Найневимовнішому, яке – буйність —

На цуценя, що – хвостиком – меляє[13]Від чого – світу озія – маліє.І дійсність – знову – нескінченний ранок,

Який – нові усесвіти – із ринви. —Аж – голову – на лікоть, – снів вапняк —Бар’єри, – нездоланні, – розіпхнув —

Й, не кліпнувши, суцільним – оком – вдих:Пусти до вуст, – дух – крізь буття – іде.

Де – вічність – з проминальним – у триктрак

Із циклу «Відозви»

Поснули – пильнувальники – циклопи,Й назовні – те, яке – в труні – у склепі.Й потвора – м’ясорубка – всмак – чалапа,Й за нею – почет – з гідр, клоак, поліпів.

Та – із мачини – й інший – полігон.І дійсности – міняється – нога.Ґонґ, і ковток – прозріння – й на бігу, —І яблуневий сад – із вух – й легень. —

На перетрус – буття – ідіофони.Й знов – вагонетки – з трупами коханих.Попід – навіяним – хребти – й первинне —

Під тягарем – процесів – виживання.Та – намір – й найстабільніший – конструкт,Де – вічність – з проминальним – у триктрак.[14]

Світ – з додатками – в Cилур[15]

Нащадка – пильно – ненька – і татусь.Попід ногами – жовті зябра – Стікс.Ледь – на мікрон, і – прірвою – «не так!» —Всі з’яви – з невимовного – ниток.

З тунелів сну – і піші, і – комонні.Заки й вони – на цяточки – туману.Перед – непізнавальним – з крихт – й імунне.Й не блиснуло, а вже – глобальні – зміни.

Поверх – притоптаної – типчини[16] —Пливуть – лиш – наречені – у човнах. —У фіялкове – переходить – сіре,

На – тлі я кого – залишки – косарок. —Без пензлів – й рук – нових буттів – маляр —Вхистився – світ з додатками – в силур. —

І про зміни

Із циклу «Відозви»

Летовище. Вправляється – літун:Фіксацій – цятку – в невагомий – стан.На крилах – річка, де – мигтять – плоти,Балькон з тітусею, брезентний – тент.

Поодаль – віник – місто – підміта,Щоб – кожний – кусник – буханця – й мету. —На розі – репетує – газетяр:Щез – хмаросяг, а небом – ліфт – й ліфтер,

Якого – в пік – години – гомініди,Що – крізь – усі – нашарування – й надми.В нові подоби, – їм – нема – вже – ліку, —

Витягується – світ, – тремтить, – галака. —Й – за голову, аж тіпа – очману:Як – впоратися – з тим, чого – нема? —

Й увесь світ – серце, що – з очей – мости

Із циклу «Відозви»

Єдиний – дух – і стрижні, і міцели.[17] —Весь обрій – спух, – кряж: стегна – й парасолі.Лакрицею – пів неба – позвисало,Готуючи – перехідну – посілість,

Де – людству – новий вимір – альбатрос. —Й біжить – факір, на голові – матрац,Бо – кожному – щемить – й місяцетрус,І конче – буфер, щоб – до норми – стрес. —

Відвіяв – час – і рідних, і матусю,Й доводиться – самому – те, що – тисне. —Женуть – із прірв – потвор – маховики. —

Та – і граніт – колоссям – пророста. —І море – знов – солончаки – пустель.Й увесь світ – серце, що— з очей – мости.

Заграва – над містом

Літають – щастя – й намірів – пір’їнки.Малому – на подряпину – зеленку.Два дженджики – змагаються – за юнку.Добродій – в брилику – усмак – кров’янку.

На мить – з кущів – біля каварні – скрекіт.Повішений – пішов – до бару – з крокви.Обслуга – закладу – в циліндрах – круки.Зідхання. Галас. Співи. Охи. Крики.

Ворожку – робота – з намету – чути.Моряк – на дошці – вибива – чечітку.Тут – ковтачі – вогню, там – линвоскоки,

Гіпнотизери, картярі, макаки.Хто – душу, хто підметки – залиша. —Хто – й заграву над містом, – чвал лошиць.

Із серця – стяг, що – на весь світ – росте