Сучасні засоби ІКТ - Лилия Михайловна Маштакова Страница 2

повідомити. Комп’ютерні технології з’явилися у 1980р. по наш час. Основний інструмент цієї технології – персональний комп’ютер з набором програмного забезпечення для виконання завдань різного призначення. Інформаційні системи і технології в навчанні застосовують в перегляді фільмів, отриманні доступу до інформації в навчанні: вебінарами, довідниками, онлайн-уроками, підручниками в електронному форматі, відео, і т.і. Основними вимогами формаційних систем є – упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у систему освіти і є – забезпеченням зворотного зв’язку відповідності обраної методики при проведенні заняття. Комп’ютер виконує різні функції, як джерело навчальної інформації, та як засіб діагностичного контролю, а також бере на себе функції ілюстрування матеріалу, показу в динаміці важких для розуміння моментів, диференціювання заняття, відповідно до індивідуальних особливостей, кожного студента, повторень того, що викликало утруднення. Можливості комп’ютера я використовую на всіх етапах навчання: при поясненні нового матеріалу, повторенні, контролі знань. При подачі нового матеріалу я намагаюсь скоординувати і організувати навчальний процес застосуванням демонстраційного матеріалу.

3.Цифрова грамотність та освіта, як інструмент інформаційної діяльності, вийшла за рамки вміння тільки використовувати комп’ютер і стала розглядатися в ряду понять, пов’язаних з технологічною грамотністю: комп’ютерною та ІК: комп’ютерна грамотність включає спеціальні технічні навички в області комп’ютерів і ІКТ грамотність включає комунікаційну складову, як набір користувальницьких навичок для використання сервісів і культурних пропозицій, які підтримуються комп’ютером і розподіляються через інтернет і інформаційно складову, яка заснована на знаннях суспільства, здатності находити, отримувати, обробляти, передавати, створювати і використовувати цифрову інформацію. Професійний розвиток викладача досягається за рахунок використання електронного навчання, що формує методичні навички, які згодом застосовуються в педагогічній практиці. Як універсальний засіб обробки текстів, комп’ютер сприяє універсалізації мовних засобів вираження. Необхідно враховувати, що вимоги глобального світу, змінюють якість інформації. Вона передається вже не лише на рівні понять, що вимагає її внутрішньої смислової обробки, а й на рівні образів, які сприймаються почуттями.

Процес комп’ютеризації суспільства, постійно оновлюється, несучи в собі      величезний гуманістичний потенціал. В інтелектуальній культурі вперше з’являється реальна можливість синтезу не тільки між гуманітарними і природничими науками, а й взагалі, між її усіма видами.

4.Інформаційна культура. Уфілософській, педагогічній та іншій суспільствознавчій літературі існують терміни «інформаційна культура», «медіа освіта», «медіа культура», «комунікативна культура» тощо. За визначенням вітчизняних дослідників інформаційна культура, як один із найважливіших чинників загальної культури людства, є сукупністю усіх видів інформаційно-комунікаційної діяльності людини й суспільства, та її наслідків. Як результат цієї діяльності, вона забезпечує здатність поводитись в багато джерельному інформаційному середовищі, тобто вчить вміти: орієнтуватися в потоках інформації, сприймати ті, чи інші явища, події, факти, орієнтуючись на власні інформаційні потреби. Ядро інформаційної культури складають взаємопов’язані компоненти – інтелектуальний потенціал, інформаційний світогляд, інформаційний менталітет, інформаційно-орієнтаційну діяльність, інформаційні установки та потреби, тощо. Основою інформаційної культури особистості є- знання про навколишнє інформаційне середовище, про закони його функціонування та розвитку, вміння орієнтуватися у інформаційному просторі.

5.Медіа освіта. Незважаючи на досить тривалий дискусійний період, на сьогодні, не існує чіткої концепції і відповідної термінології-«медіа», а є певна змішаність і невизначеність.

термінів. Термін «media» є похідним від слова«medium» (англ. – середина, центр, посередник). За допомогою терміна «медіа», можна поширювати відомості великої кількості людей без зусиль. Саме тому, термін часто згадується як синонім засобів масового інформування, або «мас-медіа». У комунікації «медіа» – це канали й інструменти, що використовуються для зберігання, передавання і подання інформації, або даних: допоміжних наукових і технічних засобів, які застосовуються у навчанні. Уперше над потребою вивчення й розуміння терміну «медіа» задумався відомий дослідних М.Маклюен. Він розглядає «медіа» не як засоби й канали передавання інформації, а, як посередник між людиною і суб’єктом. На основі аналізу теоретичних джерел, ми дійшли висновку, що «медіа технології» надають більше уваги способу взаємодії й передаванню відомостей у соціум. Тоді, як суміжний термін «мультимедіа» описує технічну сторону процесу передавання даних, охоплюючи різноманітні способи подання – звукові, текстові, графічні, відео, анімаційні, чи в одну систему, чи в поєднанні. «Медіа технології» можуть бути використані як засіб зовнішньої дії на розумову діяльність студентів, і як чинник, який діє уже на наявні знання, уміння та навички. Слід зауважити, що студенти мають змогу самостійно працювати над навчальним матеріалом. Використання «медіа технологій», під час навчання, зводиться до поєднання різноманітних видів інформації: статичної і динамічної, та симуляцій, віртуальних класів і демонстрацій та презентацій, електронних документів і наочності та яскравості. Формування медіа культури ґрунтується на основних принципах, що визначають: систему вимог до медіа освіти, як специфічного освітнього напряму; систему вимог до змісту, організації й методики викладання медіа освітнього курсу; систему психолого-педагогічних механізмів, які б забезпечували таке формування. За визначенням Т. О. Боришпольця медіа культура трактується як особливий різновид культури, що зародився з появою мас-медіа, розвивається разом з її розвитком іскладовою частиною інформаційної і загальної культури суспільства, та особистості. Колектив науковціввизначає медіа культуру особистості як певний рівень розвитку під кутом зору, її здатності ефективно взаємодіяти з мас-медіа, адекватно поводитися у інформаційному середовищі: розпізнавати, сприймати, розуміти, аналізувати, оцінювати медіа тексти, тлумачити поширювану через мас-медіа культуру, інформацію, долучати до медіа творчість, засвоювати нові знання. Складовими медіа культури є медіа обізнаність, медіа грамотність, та медіа освіченість, що не викликає сумніву актуальності формування медіа культури і розвитку медіа освіченості, медіа інформаційної грамотності, медіа обізнаності, та мережної культури спілкування особистості, для здійснення інноваційної діяльності

Медіа освіченість – представлена як розвинута здатність до сприймання, аналізу, оцінки і створення медіа текстів, до розуміння соціокультурного і політичного контексту функціонування медіа, а також здатність бути носієм і передавачем медіа культурних смаків і стандартів, вступати в медіа діалог між виробниками і споживачами інформації створювати

нові      елементи медіа культури сучасного суспільства, які передбачають :

– Знання способів, за допомогою яких, медіа конструюють реальність;

– Знання соціального, культурного, політичного та економічного значення

– Розуміння того, що кожна людина долучається до аналітичного процесу дослідження медіа текстів. Медіа освіченість передбачає високий рівень розвитку медіа культури особистостості і є – одним з найважливіших завдань медіа освіти.

Медіа грамотність (від англ.      Мedialiteracy)– перекладається як медіа писемність, медіа освіченість. По-перше, медіа грамотність визначена як сукупність мотивів, знань, навичок, умінь та можливостей, що сприяють сприйманню, використанню, критичному аналізу медійної інформації; а також має здатність використовувати засоби масової комунікації для задоволення інформаційних потреб, оцінювання, створювання і передачи повідомленнь різних форм, жанрів, аналізу складних процесів соціокультурного і політичного контексту, функціонування медіа в суспільстві. Базується на моделі, яка заохочує людей критично ставитися до того, що вони дивляться, слухають, читають. По-друге, визначено, що медіаграмотність є об’єднаним комплексом навичок та вмінь користування технікою мас-медіа та спілкування за її