Юрий Ячейкин - Спалах понадновот зiрки (на украинском языке) Страница 4

Та хоч Азимутовi й властивий був дар передбачення (це вам кожен засвiдчить!), цього разу вiн помилився: усi лаври загарбав триклятий МОПС-ЗМ. Але про це скажу потiм...

Невдовзi ми вже обережно, мало не навпомацки, просувалися вперед вузенькою протокою серед загрозливих гравiтацiйних течiй.

Щоб не потрапити зненацька у якийсь небезпечний вир, я наказав штурмановi осiдлати бушприт посудини. Азимут цупко тримав у протягнутiй вперед руцi мiнiатюрнi ваги, вилученi з нашоу невеличкоу бортовоу аптечки. Що поробиш, довелося скористатися таким недосконалим, але, погодьтеся, незвичайним лотом, щоб ретельно промацувати кожен сантиметр фарватеру. Якби штурман був дiвчиною або принаймнi не шикував ошатними вусами, з нього тодi цiлком можна було б писати портрет стародавньоу богинi правосуддя. Кращоу натури годi й шукати!

Однак, хоч врiвноваженi сили тяжiння не спроможнi були збити коробку з курсу, все ж час вiд часу вони настирливо нагадували про себе. За бортом раз у раз щось шарудiло та уривчасто лускало, нiби якийсь ненажера невтомно колов волоськi горiхи.

Певна рiч, я розумiв, що дiялося.

За час мандрiв сучаснi зорельоти обростають iржею та окалиною, як стародавнi каравели черепашками. Моя малолiтражка, безумовно, не була винятком, I от тепер, хоч яка мiзерна була гравiтацiя, вона робила свос дiло: лущила борти ракети. Воно загалом виходило непогано. Зрештою коробка вислизне з цiсу пастки чепурною, як опiсля генеральноу чистки у майстернi бляхаря.

Проте мене непокоула одна моторошна думка. А що, як сили тяжiння повитягають з обшивки усi цвяхи? Коробка ж зруйнусться, як карткова будiвля. Жах! Але цвяхи, нiвроку, трималися, бо я завбачливо позагинав ухнi кiнцi. Аж тут сталося несподiване...

6. ОББIЛОВАНА ПЛАНЕТА

Нараз штурман шалено загупав ногою, нiби подорожував не на космiчному транспортi, а на звичайнiй вантажнiй машинi. Отак гупають пасажири по кабiнi водiя, коли вимагають нагальноу зупинки.

Ну, такому досвiдченому навiгаторовi, як я, це неважко було збагнути, i я негайно схопився за важелi гальм.

Коробка зависла непорушне.

Я глянув у носовий iлюмiнатор i аж похолов: прямо по курсу бовванiла ще одна планета! Вона неухильно сунула просто на нас. Так ось чому Азимут вибивав по обшивцi п'ятами тривожнi дрiбушки!

- Всi униз! - гукнув я. - Задраути люки!

Азимута не довелося двiчi запрошувати.

А планета невпинно насувалася, заступаючи нам шлях.

Це було дивовижне небесне тiло, як i все iнше у цiй винятковiй системi. Не те дивувало, що навколо планети не було й атома атмосфери (таке часто-густо траплясться, вiзьмемо хоча б наш Мiсяць), а те, що на уу поверхнi не було жодного горбочка, жодноу улоговини, жодного камiнця. Вона була гладенька, як бiльярдна куля. А найдивнiше те, що на уу поверхнi можна було побачити усi геологiчнi нашарування. Серед вiдполiрованих кварцових покладiв жовтiли жиловi вузли золотих народжень. Могутнi шари чорного антрациту ефектно виглядали поряд з бiлими мармуровими плямами i брунатною мозаукою гранiту. Словом, надра планети були як на долонi i сяяли усiма вiдомими у природi кольорами. Для геологiв це був би сущий рай.

Проте на мене оббiлована планета справила гнiтюче враження. Це все одно, якби я побачив старого друзяку, з якого живцем здерли шкiру, аби мати наочне приладдя для практичних занять з анатомiу. Бр-р! Моторошно навiть думати про це! Азимут теж почав сiкти зубами.

Атож, вскочили у безпрецедентну халепу! З "появою другого супутника усi нашi розрахунки полетiли шкереберть.

Щелепи у Азимута так дригонiли, що годi було йому вимовити хоч слово. Але мiй хоробрий штурман не розгубився у цiй складнiй ситуацiу i процокотiв морзянкою:

- К-а-п-i-т-а-н-е, д-а-й-т-е з-а-д-н-i-й х-i-д!

Загалом, це був би найбiльш розумний вихiд iз скрути, якби у нас були повнi баки пального та ще парочка канiстр зi спиртом у запасi. Якщо оце ми позадкусмо, у нас на подальшi мандри не лишиться й розведеноу краплi.

I тут мене наче осяяло.

Тисяча ефектiв Доплера! Адже планета котиться точнiсiнько нашим курсом, тiльки у зворотному напрямку! Досить пришвартуватися до неу, i вона сама вивезе нас без даремних витрат дорогоцiнного у мiжзiр'у пального.

- Готуй, Азимуте, якiр, - наказав я, - будемо чiплятися до планети на буксир.

- Але ж на нiй нема за що вчепитися! - зойкнув вiн.

Чого тiльки не робить з людиною розпач.

- Хтозна, - незворушно зазначив я, - може, нема, а може, с. Ми ж бачимо планету тiльки з одного боку, i твiй висновок, можливо, виявиться однобоким, адже ми ще не дослiдили планету всебiчно. Раптом на другiй пiвкулi ми побачимо цiлковиту антикартину?

- А якщо не побачимо? - сумнiвався Азимут.

- Що ж! На нашому рахунку буде ще одна навколопланетна подорож. Ми завершимо уу по паралелi, що збiгасться з нашим курсом. Тодi нам нiхто нiколи не дорiкатиме, що ми знехтували прекрасною можливiстю дослiдити оббiловане небесне тiло. Така нагода навiть менi вперше у життi траплясться.

- I, певно, востаннс! - зловiсно вирiк штурман.

Але моум наказам скорився, бо, зрештою, важити життям хлопець звик. Адже вiн ще зi шкiльноу лави прямим курсом пересiв на борт мосу посудини, отже, навiки позбувся шкiдливого впливу з боку надто обережних капiтанiв, яким не судилося й поблизу ходити навколо справжнiх пригод.

Сказано - зроблено.

Ми повiльно рушили вперед, назустрiч неминучому. Сталевий трилапий якiр волiкся на ланцюгу по гладенькiй, немовби обточенiй на велетенському верстатi, поверхнi планети.

Час плинув, а в нашому становищi нiчого не мiнялося. Ми вже завернули за обрiй, а якiр так само безрезультатно волiкся за нами, мов кресало, висiкаючи iскри з рiдкiсних копалин. Хай йому бiс! Невже дiйсно справдиться похмурий гороскоп, складений штурманом на грунтi точних обчислень? Визнаю, мене тодi, вели вперед не обчислення, а добре розвинена iнтууцiя, без якоу нема чого чiпляти нашивки мiжзоряного навiгатора. Вiдомо ж: знайшов не знайшов, а помацати можна. I мушу зазначити, якби я зi свосю iнтууцiсю забарився ще на хвилину, вiд унiкальноу цивiлiзацiу двоголових лишилися б самi скоцюрбленi кiстяки! Авжеж! Ще хвилина, i космiчна холоднеча безжально перетворила б планету на найвеличнiший, але i найпохмурiший пантеон...

А сталося ось що.

7. ВИБУХ КУЛIНАРНОГО ВУЛКАНА

Несподiвано просто пiд нами могутнi шари кварцового сланцю загрозливо настовбурчилися, а потiм закопилилися угору. По новоутворенiй, сдинiй в одноманiтному ландшафтi планетi-гулi побiгли зморшки трiщин. Ми й оком не встигли клiпнути, як ця патологiчна пухлина вибухнула.

- Капiтане! - заволав на все горло Азимут, нiби я одвiку був слiпий i глухий. - Пiд нами дiючий вулкан!

Так, що не кажiть, а штурман мав рацiю. Справдi, на, здавалося б, мертвiй планетi вибухнув вулкан, просто над кратером якого непорушне зависла ракета, бо я встиг натиснути на гальма, щоб не проминути це рiдкiсне видовисько. Але що дивно - з отвору у чорне небо летiли не кам'янi брили, не геологiчне начиння i не бризки магми.

Може, ви менi не повiрите, але вулкан обстрiлював нау коробку стiльцями, волохатими пальмами у дубових дiжках, чарками i фужерами, саксофонами i кларнетами. Наввипередки з барабаном летiла добряча миска з паруючими варениками у сметанi.

- Оселедець, iкорка, крабчики, баличок, огiрочки, книга скарг! сторопiло впiзнавав я.

Мимоволi складалося враження, нiби пiд нами вибухнув не пересiчний вулкан, а один з найкращих у Всесвiтi ресторанiв.

У цей iсторичний момент Азимут тiльки того й надумав, що безсоромно збрехати, хоч ми вже з мiсяць сидiли на самiй хлорелi, заливаючи цю сухiврю набридлою пастою:

- Капiтане, щось у мене зовсiм зник апетит...

А вулкан невтомно бомбардував нашу коробку добiрними стравами. На обшивцi шкварчала ясчня, лiпилися пампушки з салом, крученики i галушки, репались закоркованi рожевими борошняними шапками глечики з запашною печенею, по iлюмiнатору котилися гарячi хвилi борщiв, капуснякiв та солянок. А коли з кратера вервечкою випурхнув десертний асортимент медяникiв, коржiв з маком, сухих вин i срiбних кавникiв, я не витримав:

- Тисяча комет! Чи не час зачинити цю корчму на переоблiк?

Анi секунди не вагаючись, я рiшуче взявся за важелi. Правда, Азимут патякав пiд руку:

- Капiтане, хiба ж ви ревiзор або торгiнспектор?

Ясна рiч, хлопець вiн молодий i поки що навчився лише вiдкорковувати. А от вчасно закорковувати - такого професiйного досвiду вiн ще не набув.

Я й показав йому на практицi, як це розумнi люди роблять. Ввiмкнув кормовi дюзи i майстерно кинув ракету сторчака у невгамовне жерло цього всепланетного рогу достатку. Коробка, мов голка масло, прошила густу сумiш холодцiв, шнiцелiв, заливних асортi, тiстечок i нарештi заскреготала обшивкою по стiнках кратера. Дiрка виявилася як на космiчний корабель шита. Коробка вмить надiйно закоркувала кулiнарний вулкан, i безгосподарське розбазарювання харчових продуктiв одразу ж припинилося.

Азимут перший визирнув у iлюмiнатор, щоб зорiснтуватися (я ще порпався бiля пульта управлiння), i раптом почав реготати, мов навiжений.