Василий Бережной - Лабiринт (на украинском языке) Страница 2
Василий Бережной - Лабiринт (на украинском языке) читать онлайн бесплатно
Кореспондент, сопучи, похапцем повiсив апаратуру собi па похилi плечi i, озираючись на робота, почиргикав до окованих залiзом дверей.
Кук-Соммерс уже не звертав на нього уваги, сидiв непорушно, пiдперши голову руками, навiть очi заплющив, не бачив, як той i вийшов. На душi було тоскно, марудно. Ну й сюрприз... А яке враження це справить на Едну, якщо вона дiзнається? Експериментальний... Так ось чому вони налетiли, як шулiки па здобич! Давай їм вiдкриття, i то велике, незвичайне, Нобелiвське. Хоча, як той сказав, i вiдсутнiсть досягнень теж працює па експеримент.... Не раз допитувався у мами, де батько. "Вiн давно номер..." Це була правда: Соммерс помер ще до її народження, але в цiй правдi вмiстилася i брехня. Виходить, самою правдою не проживеш. Зажди, зажди, Една, можливо, теж експериментальна? Подвiйне ж прiзвище: Дулiтл-Рок. Уже давненько знайомi, а про батька не обмовилась жодним словом. Хе... А було б здорово! I стукнуло ж комусь у голову закласти той безглуздий банк... А втiм, нехай йому чорт, вiн же все-таки не гомункулюс, вiн же народжений матiр'ю! Ось i Няумуко знає, що вiн робот, ну, то й що?
Пiдвiв голову, кинув байдужий погляд на свої записки, де йшлося про силу слабкої взаємодiї в ядрах атомiв, i тонкi губи його скривилися: все той самий триплет iз трьох частинок, добре знайомi привиди! Та ну його...
- Няумуко, виклич мiс Едну.
Поки електронний секретар пробивався до будiвельної фiрми, Джеймс механiчно гортав списанi аркушi. Звичайно, було б добре - та ще й як добре! - виявити той клятий триплет, але, видно, не йому судилося запалити Темзу... Тепер, дiзнавшись про свою таємницю, вiн вiзьметься за ледi Кук треба змусити її стати трохи щедрiшою до свого лебедя, а що?
- Вiд сьогоднi - я завеликий для своїх черевикiв! - гукнув Джеймс, беручи трубку, подану роботом.
- Ого, ти вже став великим, любий? - почувся голос Едни. - Докопався до найглибшої таємницi?
- Не дошкуляй хоч ти. Зустрiнемось - розповiм.
- Влаштовуєш сьогоднi вечiр?
- Нiяких вечорiв! Менi так зiпсували настрiй, що хiба ти....
- Не гнiвайся, але сьогоднi я можу затриматись на нашому об'єктi.
- Де це?
- Поблизу Сiтi, ну, Барбiкен-центр, я тобi якось говорила.
- А-а... рештки римської споруди. То що, може, вашi екскаватори викопали якусь каменюку?
- Там щодня натрапляють на уламки минулого, але зараз щось сталося, у пiвнiчних тунелях застряли комбайни, мушу туди заскочити.
- От i чудово! - повеселiв Кук-Соммерс. - Бери мене з собою. А звiдти поїдемо на Пiкадiллi - якраз вечiрнi вогнi...
- А в твого Няумуко є лазер?
- Цiвочка невеликої потужностi. Так, для самооборони.
- Вiзьми й його, будь ласка. Може, вiн мене виручить. Джеймс не розпитував, що й до чого, кинув коротке:
- Гаразд, ми вже вирушаємо.
II.
Една аж нiяк не видiлялась красою, проте Кук-Соммерс видiлив її серед iнших. Мiцна, спортивного складу, хлопчакувата блондинка сподобалась йому тим, як тримає бокал з вином, елегантно вiдхиляючи мiзинчика. Той пальчик, нiжний, як пелюсточка троянди, чарував юнака.
Вiдчиняючи дверцi машини, вiн з удаваною веселiстю гукнув:
- Привiт, Мiзинчик!
- Привiт, ювiляре, - вiдповiла Една, всiдаючись бiля нього. - Хто ж це тобi зiпсував настрiй у такий день?
- Знайшлися такi... - похмуро кинув Джеймс, вмикаючи швидкiсть. - До речi, в тебе також подвiйне прiзвище, чому?
- Примха матерi. їй подобається оте дiвоче Дулiтл. А в тебе чому?
- Теж мамина примха - вона облюбувала Соммерса. А твiй... У тебе є батько?
- А як же без батька? Є, звичайно, сiрий банкiвський клерк.
Кук-Соммерс зiтхнув з полегшенням: отже, вона не експериментальна. 1 тут же подумав: а може, було б краще, якби й вона?..
- Ти змiнився на лицi, любий. Щось сталося?
- Кожної митi щось стається, - похмуро вiдказав Джеймс. - Ось ми проминули Пожежний монумент - хiба не подiя? В цей час i Земля пiд нашими колесами описала певну дугу, i сонце, i зорi. Конфiгурацiя свiту мiняється безперервно...
- А як поживають... твої елементарнi частинки?
- Химери... Граються в пiжмурки. А навiщо тобi Няумуко?
- Розумiєш, прохiдницькi комбайни позастрявали у якiйсь надтвердiй породi. - Една оглянулась на робота, що сидiв позаду.- Ти його вимкнув?
- Так.
- Може, Няумуко своїм лазером вiдколупне хоч шматочок - для аналiзу.
- Це для нього насiннячко.
Една зрадiла, видно, їй багато залежало на тому аналiзi, бо вона ж вiдала й попереднiми, i все було в нормi, а це щось сталося, наче змiнився геологiчний профiль будiвельної дiльницi. Кук-Соммерс не дослухався до її балачки, думав про своє. Так чи iнак, а чверть столiття буває раз у життi... Може, махнути в Кембрiдж? Далекувато, "Емпайр-рума" - не першокласний, але затишний ресторан... Нi, на Пiкадiллi таки буде веселiше.
- Приїхали! - не то з радiстю, не то з острахом вигукнула Една. - Оце наше будiвництво.
Крiзь металеву сiтку огорожi Кук-Соммерс побачив величезний котлован, в якому попрацювали сталевi кроти, нагорнувши гори землi помiж заплутаними проходами.
- Справжнiй лабiринт!
- Тут були квартали iз старою забудовою, - Една провела рукою в бiк котлована. - Фашистськi лiтаки скинули на них тисячi бомб. Ти, мабуть, бачив цi руїни, десятки рокiв їх зовсiм не чiпали. Тепер мунiципалiтет розпочав будiвництво житлового комплексу.
- Так воно й ведеться, - сказав Джеймс, подзенькуючи ключиками вiд машини, - то руйнують, то будують.
- О, коли б ти знав, який це проект! I ось раптом усе застопорилось. Бачиш отi тунелi з пiвнiчного боку - отам i трапились поломки.
Кук-Соммерс зиркнув на кiлька овальних отворiв, освiтлених тьмавими лампочками.
- То ми в який? I як спустимось?
- Бери Няумуко, он там - пiдйомник.
Вiдчинивши дверцi машини, Джеймс доторкнувся до свого електронного друга, i той одразу ожив.
- Вилазь, Няумуко, пiдемо.
Робот схилив голову, зiгнувся i досить спритно вибрався з автомобiля. Легко переставляючи свої товстуватi ноги, обiйшов машину ззаду, ступнув на тротуар до дiвчини.
- Вiтаю, мiс Една.
- Привiт, Няумуко.
Кук-Соммерс натиснув брелок (у дверцятах цокнули електромагнiтнi стопори) i, подзенькуючи ключами, вже трохи повеселiлий, сказав:
- Ну що ж, я готовий... з тобою хоч i на край свiту.
Една усмiхнулась:
- Краще сказав би - на все життя.
- На що ти натякаєш, Мiзинчику?
- Пора б уже нам одружитися, любий.
"Невiдомо ще, як ти поставишся до мого походження", - подумав Джеймс, а сказав зовсiм iнше:
- Хiба тобi не цiкаво грати роль у спектаклi залицяння? Ми ж iще... тiльки пiдняли завiсу. А втiм, ось я зроблю якесь велике вiдкриття, загребу мiльйони, i тодi вже розпочнемо другу дiю. Гаразд, Мiзинчику?
Тим часом вони опинилися бiля входу. Една вiдчинила хвiрточку, i всi троє ступили на майданчик перед кабiною пiдйомника..
Жалоба
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.