Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке) Страница 26

- Коли б були живi, то вiдповiли б. Лiтак розбився об дно, всi загинули...

I раптом Фратев побачив чиїсь очi. Так, так, виряченi великi очi, якi дивились на нього холодно й злiсно. Вiн нахилив прожектор i закам'янiв: помiж камiнням причаївся велетенський краб з довгими зубчастими ногами й потворною головою. У Фратева по спинi пробiг мороз, на чолi виступив холодний пiт; вiн вже схопився за кнопку дзвiнка... але якась сила зненацька потягла його вгору. Не встиг вiн опам'ятатись, як опинився у вертольотi. Загув мотор. Машина пiднялась у повiтря.

- Бачите? - кинув Северсон у бiк вiконця.

Поспiх був виправданий: до водоспаду швидко наближався ящiр. Скидалось на те, що вiн чимось наляканий: потвора лiзла, не вибираючи дороги, спотикалася об поваленi стовбури хвощiв, часом занурювалася в ковбанi. Коли ж ящiр наблизився до острiвця, порослого яскраво-зеленою травою, грунт пiд ним раптом почав провалюватись. Тварина судорожно смикалась, била довгим хвостом, аж бризки летiли на всi боки, але трясовина засмоктувала її все глибше й глибше. Якийсь час ще виднiлась потворна голова з виряченими очима, але, зрештою, в черевi бездонної трясовини зникла й вона. Все це тривало хвилин зо три, не бiльше.

Фратев стежив за цiєю пригодою байдужно.

- В глибинах пiд водоспадом "Ластiвки" немає, - сказав вiн нарештi стомлено. - Її кiнець був, мабуть, таким же трагiчним, як i в ящера. Жахливо!..

- Оглянемо болота, може, виявимо якi-небудь слiди, - сказав Северсон.

Вертолiт спустився нижче i попрямував до мiсця, де рiчка розпадалась на безлiч дрiбних струмкiв. Буйна рослиннiсть гордовито протистояла водi, яка наступала невблаганно. Звук двигунiв сполохав у заростях дивовижних птахiв та дрiбних звiряток - найрiзноманiтнiших за величиною i виглядом.

Болота тяглись приблизно кiлометрiв з двадцять i поступилися мiсцем великiй неозорiй пустелi. Струмки серед сипкого пiску перетворювались на струмочки, а потiм зовсiм зникли. А з ними зникала в мертвiй пустелi й рiка Надiя.

- Марно... Пустеля й трясовина нiколи не викажуть нам своїх таємниць... - глухо сказала Алена. - Повернемось.

- Нi, нi, ми повиннi їх знайти! Не можна залишати їх тут, у незнайомому закутку Всесвiту! - розпачливо вигукнув Фратев i пiдскочив до Северсона. Алена схопила його за руки.

- У вас гарячка! - жахнулась вона, тiльки тепер глянувши уважнiше йому в обличчя. Погляд його був каламутний, очi запаленi, на лобi блищав пiт. Вiн рвонувся, хотiв звiльнити руки, але втратив рiвновагу, знепритомнiв, упав на пiдлогу кабiни.

Алена швидко розстебнула йому блузу й сорочку, зробила спробу привести його до пам'ятi. Марно.

- Погано з серцем! Припадок! - прошепотiла вона. - Швидше додому!

***

- Шукають нас! - простягнув Грубер навушники Мак-Гардi.

Той послухав з хвилину i засмiявся.

- Хай шукають!.. Гадають, що ми загинули в трясовинi!.. Зачекай, я почув щось цiкаве... Фратев тяжко захворiв. У нього висока температура...

Грубер злякався:

- Отже, тут-таки є небезпечнi вiруси й бактерiї? У нас досить лiкiв, Краус?

- Я ж не дурень! Звiсна рiч, електронний мiкроскоп потягти не мiг, але про все iнше подбав... Ну, гаразд. Нам вигiдно, щоб нас вважали мертвими... А тепер, друзi, давайте-но попрямуємо до сусiдньої пiвкулi та поглянемо на тi загадковi будови квартян, якi я помiтив ще з "Променя".

- А чи це безпечно? - злякався Грубер.

- Не маю нiякого бажання накласти головою! - одрубав Краус.

***

- Як закiнчився огляд? - нетерпляче запитала Молодiнова.

Алена нервово крутила iудзик халата:

- Хвороботворних вiрусiв не знайшли й слiду, але встановили гостре запалення мозкових оболонок. Температуру знизили, небезпека минула.

- Отже, причину хвороби не виявлено...- повiльно сказав Навратiл.

Цаген замислився.

- Менi здається... Менi здається... Як ми могли про це забути?! Запалення мозкових оболонок, безперечно, викликане сонячним ударом! Випромiнювання трьох сонць таке сильне, що становить небезпеку для нас навiть хмарного дня. I в Африцi європейцi мусять носити захиснi шоломи за всякої погоди.

- Це вiрно,- погодився Навратiл! - Ми боялись вiрусiв, а тим часом на нас по-зрадницькому напали ультрафiолетовi променi. Ми негайно повиннi зробити шоломи, якi б надiйно захищали нас.

Роздiл XII

Селище

Невидимих

"Ластiвка" з трьома втiкачами великим пiвколом обминула континент, на якому зупинилась експедицiя, перелетiла широку протоку i попрямувала в глиб сусiднього суходолу.

Мак-Гардi, сидячи поруч пiлота, уважно стежив за романтичним краєвидом, що пропливав пiд ними, i порiвнював його з картою, складеною ще на "Променi".

- Звертай праворуч i тримайся узбережжя, - звернувся вiн до Крауса. Селище квартян мiститься десь тут, недалеко пiвострова Коняча голова.

- Жодного лiтака на обрiї! - оголосив Грубер, який виконував свої обов'язки спостерiгача бiльш нiж сумлiнно. - Тоскно... - зiтхнув вiн по паузi. - Не знаєш навiть, звiдки на тебе чигає бiльша небезпека: чи з пiдземного житла бiля рiки Надiї, чи з "Променя", чи з таємничого селища ще таємничiших квартян. Швидше б уже спуститися на землю - у повiтрi нас усякий помiтить.

- Не дратуй нас хоч ти! - гримнув на нього Краус.

- Хлопцi, хлопцi, навiщо ця гризня? - намагався заспокоїти Мак-Гардi обох. - Погляньте краще вниз. Ми бiля мети. За отiєю он затокою - Коняча голова, а кiлометрiв за сто лiворуч - селище квартян. Поглянемо на нього спочатку згори чи наблизимось до нього по землi?

- Згори?! Ото ще вигадав! Навiщо їх дратувати?! - розгнiвався Грубер. - Можливо, у них є зенiтна артилерiя...

- Поки що вирiшую тут я. На селище подивимось з лiтака, - уперто сказав Краус.

Мак-Гардi нервово смикнув головою:

- Гаразд. Тiльки лети, прошу тебе, якнайвище. Так воно буде все-таки безпечнiше.

Краус мовчки потягнув на, себе важiль управлiння. "Ластiвка" почала пiднiматись до безхмарного, ледь-ледь забарвленого фiолетовим кольором неба. Краєвид внизу швидко перетворювався на рiзнокольорову карту. Свiтло-зелена смуга змiнилася блакитно-зеленою; за нею з'явились високi крутi гори, а бiля пiднiжжя гiр простяглася широка долина, поросла пралiсом та травами. Одна з рiчок в'юнилась поперек рiвнини.

- Он там, бiля рiчки... край лiсу... - чомусь прошепотiв Мак-Гардi, показуючи на маленький пiвострiв, утворений колiном рiки. Посеред пiвострова видно було правильний жовтогарячий прямокутник, обмежений з одного боку дорогою, яка вела у степ i там зникала десь серед зеленi.

Грубер скерував на загадкове мiсто бiнокль.

- На прямокутнику видно своєрiднi будови, схожi на гостроверхi пiрамiди. На їх верхiв'ях щось понаштрикувано. Здається, поблискують також якiсь металевi конструкцiї. Шкода, що летимо так швидко, дерева не дають роздивитись.

- Досить i того, що побачили, - спокiйно сказав Краус. - Тепер ми хоча б переконанi, що тут живуть розумнi iстоти. Коли на них подивимось ближче, тодi вирiшимо, що робити далi.