Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке) Страница 40

Другого дня, як тiльки мандрiвники вiдпочили, Северсон продемонстрував великий документальний фiльм, який вони з Аленою привезли з собою.

Всi зiбрались у залi, який ще пахнув свiжою фарбою. Свiтло погасло. На екранi з'явився краєвид мiсцевостi, що пробiгала глибоко пiд лiтаком.

- Зразу ж за Протокою завойовникiв Всесвiту перед нами з туману виринули щойно виниклi вулкани. Вони значно пiдняли захiдний берег континенту Геозiї... - супроводив окремi кадри-картини голос Северсона, бо фiльм ще не був озвучений. - Скоро по тому ми виявили загадковi будови з дивними конструкцiями, що свiдчать про високу культуру їхнiх будiвникiв. На жаль, це єдине селище, яке ми досi бачили на Квартi, його огляд, безперечно, покаже нам шлях до розвинених мешканцiв планети. Найбiльше вражає те, що двоє з них, яких ми помiтили в подвiр'ї селища, дуже схожi на нас, людей.

...Покружлявши над селищем квартян, повертаємо лiворуч, до великого пасма гiр, що заступає нам вид на море. Пiднiмаємось угору, щоб перелетiти небезпечну хмару попелу, виверженого цiлим рядом дiючих вулканiв.

...Пристаємо в затоцi, утворенiй пiвостровом Коняча голова. На скелi бiля берега встановлюємо першу автоматичну метеостанцiю.

...Летимо над групою островiв далi на пiвдень. Океан пiд нами увесь час мiниться: його поверхня, скiльки око сягає, розмальована рухливими смугами. Це морськi течiї несуть звiдкись вулканiчний попiл.

...Великим пiвколом повертаємось до екватора. По дорозi встановлюємо ще ряд автоматичних метеостанцiй. В затоцi пiдковоподiбного острова нас вiтають морськi звiрi.

...I нарештi знову континент. Пiсля короткочасного польоту ми опинились перед великою туманною запоною, яка звисала од хмар аж до землi... Влiтаємо в iмлу. Нашi апарати сигналiзують, що молочний туман навколо нас - це гаряча пара. Майже вертикально виходимо з неприємної лазнi. Пiднiмаємось високо над морем i спостерiгаємо мiсцевiсть на екранах радарiв. Уточнюємо карти i за правом перших дослiдникiв даємо цьому морю назву - море Данте.

Очi всiх учених вп'ялись у екран. На ньому швидко змiнюються картини; пропливає небачений свiт Кварти.

- Ще одне море, - продовжує Северсон. - Алена Свозилова називає його морем Дракона, бо на берегах повнiсiнько найрiзноманiтнiших ящерiв.

...Наближаємось до найпрекраснiших мiсць на планетi, якi, очевидно, були колискою всього живого на Квартi... Як бачите, це море Життя з усiх бокiв захищають високi гiрськi пасма.

...Зменшуємо швидкiсть польоту. Проминаємо величезну кiлькiсть острiвцiв, що потопають у зеленi.

...Зупиняємось бiля одного з островiв. Вода вирує вiд незлiченної кiлькостi всiляких риб та дивовижних земноводних... Над берегом кружляє цiла хмара наполоханих лiтаючих квартян... Iстоти найрiзноманiтнiших форм, розмiру й пофарбування стрiмголов тiкають у джунглi... З прибережних болiт з голосними криками пiднiмаються величезнi птахи.

...Лiтак покидає нарештi море Життя i летить над континентом... Серед горбкуватої, вкритої лiсом мiсцевостi, що нагадує Середню Європу, ми помiчаємо велике озеро. Приземляємось, щоб встановити на цьому озерi Жюля Берна, як ми його назвали, ще один автоматичний провiсник погоди.

...Лiтак з хвилину стрибає по бiрюзовiй поверхнi води.

...А ось тепер вiн вже спокiйно погойдується на якорi. До берега пливе гумовий човен з мотором. Мандрiвники в човнi труть собi очi, щоб переконатися, що вони не сплять... - Северсон замовкає.

Перед ученими на екранi з'являється справдi надзвичайна картина: в вузькiй затоцi на гладiнi води стоїть кiлька снiжно-бiлих кораблiв з розкiшно вирiзьбленими бортами та золотисто-рожевими вiтрилами. Кораблi наближаються... Нi, це не кораблi, а квiти гiгантських рослин...

- Це - квiти чарiвних морських лiлiй... - продовжує Северсон. - Як встановила Алена, вiтер переносить їх з мiсця на мiсце разом з корiнням... Звернiть увагу: на крайнiй квiтцi сидить крилатий квартянин... Бiдолаха так перелякався, що навiть забув про свої крила, якi можуть в першу-лiпшу мить пiдняти його в рятiвну височiнь.

Коли ми наблизились до велетенських квiток, то побачили гирло рiки, якою текла в море червона, як кров, вода. Ми захотiли визначити причину цього дивного явища, а тому вирушили проти течiї в глиб континенту, аж поки досягли мiсця, де рiчка витiкала з надрiв скелi...

Северсон знову замовк. Картина, яка з'явилась на екранi, не вимагала пояснень, а навiть виключала їх.

Крiзь темний отвiр тунелю назустрiч глядачам випливала величезна печера неймовiрної краси. В свiтлi прожекторiв нестерпно виблискували крижанi сталактити, якi, немов мармурова колонада, пiдтримували високе склепiння. Понад стiнками росли кришталевi джунглi, а над ними велично височiв могутнiй орган, який, здавалось, тiльки чекав на чарiвного музику, щоб заграти райських пiсень. На замерзлих краях озера свiтилися бiлоснiжнi чудернацькi крижанi вiзерунки. Хiд до другої печери закривала завiса з довгих крижаних бурульок - безперечна ознака того, що сюди давним-давно не заходив нiхто.

- Ми вирiшили проникнути глибше... - продовжував Северсон. - Я обережно зламав одну з бурульок i збив нею кiлька сусiднiх. Печерою прокотився брязкiт, немов розбилося скло, i частина завiси впала в крижану воду.

Друга печера мала трохи iнший вигляд. Бiля стiни виступали з води жовтi приступки, зробленi з вапняку. Струмок, що протiкав понад правою стiнкою, губився в дальшiй печерi... Ми вийшли на твердий грунт, а човен припнули до сталактита. В цю печеру ми пролiзли плазом через вузький прохiд мiж двома вапнякуватими стовпами! Тут потiк кiнчався - власне, губився пiд кам'яною стiною.

Печера була набагато менша, простiша, а головне - теплiша за попереднi.

Ми освiтили всi закутки, щоб знайти отвiр, яким можна було б проникнути далi, але всi нашi зусилля були марнi.

- Поглянь! - вигукнула раптом Алена, показуючи вгору.

На гладенькiй стiнi була зображена велика картина, яка розповiдала про втечу рiзноманiтних iстот вiд дiючого вулкана. Серед птахiв, що ширяли в повiтрi, були намальованi й лiтаючi квартяни.

"Хто ж був автором цiєї картини?" - подумали ми. Хiд до печери закритий; бурульки й сталактити не наростуть за тиждень-два; дiя води створює їх протягом тисячолiть.

- Можливо, колись, у давноминулi часи, тут жили такi ж розвиненi iстоти, якими були древнi вавiлоняни та єгиптяни... - висловила здогад Алена. - Але куди вони подiлись?.. Може, загинули?

Ми знову задивились на картину. Вона була цiкаво виконана. її творець, прагнучи досягти найбiльшої реальностi зображення, налiпив на малюнки звiрiв шерсть i пiр'я, здобуте, очевидно, з справжнiх тварин. Слiд сказати, що зблизька це не справляло приємного враження.

Нашi мiркування порушило пiдозрiле шарудiння.

Ми швидко погасили кишеньковi лiхтарики, притиснулись до стiнок. В ту ж мить поруч мене почувся глухий удар, багатократно посилений луною.