Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке) Страница 49

Дивнi створiння не зводили з мене очей. Розглядав їх i я. Спочатку я не мiг зрозумiти, чому в одного з дитинчат є крила, а в другого нема. Потiм я збагнув: мабуть, той, який потрапив до мене в полон, позбувся крил пiд час якоїсь пожежi. В усякому разi, в нього на тiлi помiж волоссям виднiлись шрами вiд опiку.

Чуднi вiдвiдувачi вiдiрвали мене вiд думок тоненьким пищанням, яке затихало на найвищих тонах. Чи вони хотiли менi щось сказати, чи хвалились своїми прекрасними спiвами, не знаю. Я тiльки вiдчув, що це - вияв прихильностi. I не помилився: коли квартянчики посмiливiшали, вони почали ходити за мною, наслiдуючи кожен мiй рух. Вони скидались на дiтей. Признаюсь, я полюбив цих милих створiнь з першого ж дня. Я їх назвав Франтиком i Марженкою. Франтик був з крилами, а Марженка - без крил.

За кiлька днiв ми так потоваришували, що Франтик i Марженка захотiли за всяку цiну поселитись у моєму пiдземеллi. Я б збрехав, коли б став запевняти вас, що був у захватi вiд їхнього намiру. Житло для трьох було надто тiсним, а найголовнiше - то були для мене все-таки тварини. Поруч них я не мiг би спати спокiйно.

Отже, Франтик i Марженка розташувались назовнi, в затишному гнiздечку серед густої трави. Щодня вони пустували аж до глупої ночi, а потiм спали до полудня. Я всiляко намагався змiнити їхнiй режим, але згодом облишив свої спроби перевиховання, бо зрозумiв, що для них нiч служить днем. Зрештою, я був радий з цього, бо моє житло таким чином мало нiчних охоронцiв.

Новi друзi стали менi корисними й з iншого погляду. Зразу ж пiсля першого походу за харчами вони зрозумiли, чого я потребую для iснування, i за короткий час буквально засипали мене плодами. Деякi з них, правда, були огиднi, зате дуже подобались Франтику i Марженцi.

Пiсля чудових сонячних днiв почалися дощi, а разом з тим турботи про житло для друзiв. Слабосила Марженка безперервно тремтiла вiд холоду, наче хвора на пропасницю. Самовiдданий Франтик даремно обгортав її своїми перетинчастими крилами. Я вирiшив тодi, що зразу ж пiсля дощiв побудую для своїх нових приятелiв примiтивну хату, а тим часом хай вони поживуть у моїй норi.

То було мудре рiшення, бо рiвень води на днi ями пiдвищувався, i її доводилось безперервно вичерпувати. Без ретельних рук Франтика i Марженки я не впорався б з цiєю каторжною роботою, i менi довелося б тiкати з нори.

Отак у спiльнiй боротьбi з негодою ми прожили цiлих три мiсяцi. То було сповнене турбот сумне й жалюгiдне iснування.

Однак хмари все ж розвiялись, i на небi заявились сонця. Ми привiтали їх веселим танком у мокрiй травi. Сам не усвiдомлюючи того, я повсякчас переймав вiд моїх нових друзiв їхню дитячу безпосереднiсть, а вони, навпаки, наслiдували мене, так що iнколи доходило до комiчних ситуацiй.

Край галявинки бiля мого житла росли два великi дерева, їхнi стовбури були один вiд одного на вiдстанi близько метра, а крони сплiтались воєдино.

Отут я й вирiшив побудувати халупу для Франтика i Марженки. Невисоко над землею я з'єднав стовбури дерев дрючком, обабiч нього прикрiпив похило вкопанi в землю гiлки, переплiв їх лiанами й покрив дах товстим гладеньким листям. Таким же чином я побудував обидвi бiчнi стiни.

Приятелi дуже уважно стежили за кожним моїм рухом. Франтик, зрештою, почав допомагати менi носити будiвельний матерiал, але Марженка тiльки вистрибувала навколо та з подивом поглядала то на мої руки, то на всезростаючу будову.

Зацiкавленiсть Марженки моєю працею викликала в мене гарний настрiй i якусь гордовиту самовпевненiсть розумної iстоти. До запаморочення я мугикав одну свою улюблену пiсню... Я недарма згадую про це; пiзнiше ви дiзнаєтесь про цiкаву рiч.

Як тiльки я застелив пiдлогу хижi сухою травою, Франтик i Марженка з радiсним вищанням залiзли туди й прикинулись, що сплять. Я не хотiв їм заважати i пiшов i собi вiдпочити.

Вранцi мене збудив пiдозрiлий трiск у джунглях.

"Друзi ще сплять, а наближається небезпека... Мабуть, це ящiр..." майнула в мене думка. Я вискочив з нори.

У верховiттi знову щось затрiщало. Я ахнув з подиву. Франтик сидiв на деревi i намагався вiдламати товсту суху гiлку. Впоравшись з цим завданням, вiн кинув дрючок на землю, випростав руки i красиво спустився вниз. Свої перетинчастi крила вiн використав передi мною вперше.

Схопивши дрючок, Франтик потягнув його до узлiсся. Ще не догадуючись, в чому справа, я йшов за ним назирцi.

На мене чекала велика несподiванка: помiж двох стовбури край галявини Марженка прикрiпляла гiлку,- так, як це робив учора я. Працювала вона спритно, хоч деякi її рухи були явно зайвi.

Франтик кинув на землю свiй дрючок i побiг подивитись на халупу, яку побудував я. Повернувшись, вiн приладнав принесену "балку" як одвiрок.

Ми помiнялись ролями: тепер уже я з подивом спостерiгав, як Франтик i Марженка зводять хату, - таку ж, яку вчора збудував я. I повинен визнати, що все у них спочатку йшло добре. Так добре, що я був навiть вражений кмiтливiстю своїх друзiв.

Кiстяк куреня вони зробили чудесно. Однак коли взялись до стiн, то одразу ж заплутались у лiанах так, що ледве могли рухатись.

Я навмисне не поспiшав їм на допомогу, щоб дiзнатись, що вони робитимуть далi.

Марженка уважно подивилась менi в очi й раптом заспiвала: "Фi-фi-фi... фi-фi-фi..." - власне, запищала.

Спочатку я збентежився, але потiм зрозумiв, що вона хотiла сказати цiєю мелодiєю. Мою вчорашню пiсню вона поєднувала з побудовою хижi i просила мене, щоб я допомiг.

Я показав, як переплiтати лiани. Мої приятелi кiлька разiв повторили цей складний для них урок i досить швидко засвоїли його. Робота їм сподобалась. Дах i бiчнi стiнки вони переплели так густо, що не лишилось жодної шпаринки. Це мене дуже потiшило.

- З часом я їх так навчу, що менi не доведеться й пальцем поворухнути! - сказав я сам собi. - Все робитимуть за мене!

Другої ночi вони побудували ще одну хижу. А потiм ще i ще. їх просто не можна було зупинити. Через десять днiв на галявинi виросло цiле селище. Кiнець будiвельного запалу в моїх друзiв настав тiльки через нестачу придатних для будування дерев на узлiссi.

Франтик i Марженка довго мiняли мiсце свого мешкання, аж поки, нарештi, поселились постiйно в куренi, який побудував їм я. Мабуть, з ввiчливостi. Мене вони прагнули поселити в сусiднiй хижцi. Я вiдмовлявся. Коли б не трапилось подальших сумних подiй, можливо, ми б там жили й досi.

Роздiл ХХIII

В пеклi

(Продовження розповiдi Крауса)

- ...Якось пiсля сильної бурi, яка промчала джунглями i повивертала з корiнням чимало дерев, я знову згадав про човен, що повис, як менi здавалось, десь у плетивi гiлок та лiан.

Нога в мене вже загоїлась настiльки, що я ходив вiльно, але видиратись на дерева все ще боявся, а тому вирiшив скористатись з послуг моїх друзiв. Я довго намагався розтлумачити їм на мигах, який вигляд має човен та де його шукати. Франтик i Марженка ретельно повторювали за мною всi рухи, але жоден з них не зрозумiв, чого я хочу. Довелось облишити цю справу.