Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

Д. В. Журавльов

100 ключових подій української історії

Д. В. Журавльов, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України історичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Дизайнер обкладинки Марія Пащевська

В оформленні обкладинки використано картини: «Запорожцы», Ілля Рєпін; «Переяславська рада. 1654», Олексій Ківшенко; «Повернення переможців. Козак із прапором», Юзеф Брандт; «Гетьман Іван Брюховецький і його герб», автор невідомий;

фотографію Михайла Грушевського, автор невідомий

У книзі подано інформацію про ключові події IX–XX ст., що вплинули на життя України та українців у багатьох аспектах: політичному, соціальному, культурному. Детально розглянуто як передумови й причини кожної події, так і її перебіг та наслідки для сучасного нашої країни.

© Журавльов Д. В., текст, 2013

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2013, 2014

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2013

Давня Русь

Заснування Києва

V–IX ст. (будь-яка точна дата умовна, Андріївська, вона ж Старокиївська, гора, можливо, також територія Замкової гори (Киселівки, Хоревиці) і Щекавиці (Олегової гори)).

За «Повістю минулих літ» – Кий, виборний князь (військовий ватажок) антів або полян, мав братів Щека та Хорива, сестру Либідь. За однією з версій, Кий – засновник княжої династії полян, останніми представниками якої інколи вважають Аскольда та/або Діра. Вітчизняні історики намагалися знайти історичну основу і в сюжеті про похід Кия на Дунай (найчастіше його пов’язують із антськими походами на Візантію в VI ст.). На роль імператора, що прийняв Кия (можливо, як федерата імперії), нерідко висували Юстиніана I (правив у 527–565 рр.) або Іраклія (610–641 рр.), рідше – цариці Ірини (797–802 рр.) та Михайла III (842–867 рр.). Археологічні знахідки (монети, медальйони) свідчать про довгу історію контактів населення середнього Подніпров’я з Візантією. У VI ст. службі Юстиніана були згадані істориком Прокопієм Кесарійським антські вожді Хильбудій (530-ті рр.) та Доброгаст (з 550-х рр.). Доволі популярним в українській історичній літературі є ототожнення Хильбудія з Києм (тоді «Кий» розглядається як прізвисько за аналогією з франкським діячем Карлом Мартелом – «Молотом»). Менш відомий «претендент» на роль Кия жив за часів імператора Іраклія – вождь дунайських слов’ян VII ст. Кувер, що був розбитий аварами і спробував закріпитися на Балканах, захопивши деякі візантійські володіння (загинув під час облоги Фессалонік, згаданий у «Чудесах св. Дмитрія Солунського»). Прихильниками менш правдоподібних версій про більш пізнє правління Кия та заснування Києва відповідно є М. Тихомиров (кінець VIII ст., засновники – слов’яни, носії волинцевської культури) та Г. Вернадський (830-ті рр., мадяри на службі Хазарського каганату), О. Пріцак (засновники – власне хазари).

Наприкінці V ст. територія правого берега Дніпра була прикордонною зоною трьох археологічних культур – Празької, Пеньковської та Колочинської, носіями котрих були давні слов’янські племена. Важливими чинниками для заснування тут міста стали особливості рельєфу (природні підвищення, зручні для побудови укріплень, природна межа лісу та лісостепу), велика річка – джерело води, риби, торговельний шлях, об’єкт поклоніння для слов’ян-язичників. Питання про те, коли і чому саме одне зі слов’янських поселень гніздового типу перетворилось на справжнє місто (укріплений центр ремесла й торгівлі), дотепер дискусійне. Ймовірним важливим чинником є зовнішній вплив – напади кочівників, розвиток зовнішньої торгівлі тощо. Важливим чинником для історії Києва стало проникнення в Подніпров’я варягів і розвиток Дніпровського торговельного шляху «з варяг у греки».

Перші слов’янські поселення на місці Києва датують другою половиною V ст., справжнім містом – племінним центром антів (згодом полян); столицею їхнього «княжіння» Київ стає пізніше – в VI, VII, можливо, навіть у VIII ст., а центром «Руської землі» і «матір’ю міст руських» – після 882 р., коли до Києва прийшов скандинавський конунг Хельгі (князь Олег) і знищив попередню династію, представлену, ймовірно, князем Аскольдом. Після цієї дати Київ можна вважати столицею Давньої (Київської) Русі.

Заснування княжого адміністративного центру, осередку ремесла, торгівлі, культури, мало колосальне значення для подальшої української і загалом слов’янської історії. Києву судилося стати не просто столицею могутньої імперії Рюриковичів, але й сакральним центром спочатку язичницької, а згодом християнської Русі, «другим Єрусалимом» для східних слов’ян епохи Середньовіччя та Нового часу, адміністративним центром князівства, литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії та радянської області, столицею Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки, а згодом – найбільшим містом незалежної України і сьомим за кількістю населення містом Європи (станом на 2012 р.).

Попри довгу легендарну й літописну традицію, пов’язану з київськими топонімами, пам’ять про заснування одного з найдавніших європейських міст на державному рівні була вшанована пізно, 1982 р., встановленням на набережній Дніпра неподалік мосту Патона відомого всім киянам і гостям міста монумента з Києм, Щеком, Хоривом та Либіддю в човні (реконструйований 2010 р.). 2002 р., уже за доби незалежності, на майдані Незалежності було відкрито ще один пам’ятник згаданим легендарним героям, факт заснування міста відзначено випуском ювілейних монет. Подія широко відображена в творах живопису (зокрема, серії картин А. Орльонова), літературі, підручниках.

Похід русів на Константинополь 860 року

Червень – липень 860 р., протока Босфор, околиці Константинополя, узбережжя Мармурового моря і Принцові острови (нині Туреччина).

Аскольд (?–?) і Дір (?–?), за версією «Повісті минулих літ», – варяги-дружинники Рюрика, брати, співправителі; за версією Никонівського літопису – представники місцевої полянської династії, можливо, нащадки Кия. Варіанти, висунуті дослідниками в різні часи: Дір як воєвода Аскольда, Дір як титул Аскольда (або навпаки), Дір як спадкоємець Аскольда (або навпаки), зрештою, випадково поєднані літописом імена князів-представників різних династій IX ст. Загалом постать Діра виглядає «розмитою» навіть на тлі тих небагатьох фактів, які ми маємо щодо Аскольда.

Гарнізоном Константинополя командував епарх (градоначальник із широкими повноваженнями) Ориха (?–?), організаторські функції виконував також патріарх Фотій (820–896, Константинопольський патріарх у 857–867 та 877–886 рр.), визнаний згодом святим і одним із отців церкви). Імператор Михаїл III П’яниця (840–867, останній правитель з Аморійської династії, син імператриці Феодори, визнаної святою за відновлення іконошанування) був у поході проти арабів і, швидше за все, повернутися до столиці не встиг.

Відносини полянсько-варязького князівства Аскольда та Візантії на ранньому етапі були непростими насамперед через привабливість земель імперії для нападів з метою взяття здобичі та підвищення престижу руських військових вождів. Можливо, цей перший в історії русько-візантійських воєн похід військ Русі на Константинополь був прямо пов’язаний зі складним військово-політичним становищем імперії в середині IX ст., коли Візантія вела важку війну з халіфатом Аббасидів, і частина гарнізону та флот залишили Константинополь. У будь-якому разі для імперських збройних сил і дипломатії напад русів був абсолютною несподіванкою. Версію про кривду, завдану русам раніше у Константинополі, і похід через помсту історики сьогодні відкидають. Сили русів набагато переважали чисельність гарнізону Константинополя.

Напад русів стався ввечері 18 червня 860 р., причому, судячи зі слів Фотія, існувала реальна загроза взяття ними принаймні частини міста. Проте гарнізону вдалося утримати стіни (Фотій приписує цей факт заступництву Богородиці, одяг котрої було пронесено хресним ходом уздовж стін), а руси, відмовившись від облоги, почали спустошувати передмістя та навколишні села й монастирі. На Принцових островах вони ледь не захопили колишнього патріарха Ігнатія. Руси відпливли додому не раніше кінця липня, причому якщо сучасники тих подій говорили про повний успіх русів і безславний для ромеїв кінець протистояння, то пізніші грецькі джерела (використані також автором «Повісті минулих літ») розповідають про прихід імператора Михаїла III до міста і спільну молитву його і Фотія. За цією сумнівною версією, після занурення у води Золотого Рогу священного одягу (мафорія) Богородиці раптовий шторм розкидав руський флот. Швидше за все, пізніші автори змішали реалії різних подій, зокрема більш ранніх облог Константинополя.