Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії Страница 4

Суперником Ярослава був його брат по батькові Мстислав Володимирович Хоробрий (983–1036; князь Тьмутараканський в 1010–1036 рр., князь Чернігівський у 1024–1036 рр., чудовий полководець, приєднав до Тьмутараканського князівства частину земель ясів і касогів на Північному Кавказі, вбив у єдиноборстві касозького князя Редедю, загинув на полюванні 1036 р.).

Битва сталася під час затяжної усобиці між синами Володимира Святославича, коли Ярослав Мудрий, вже будучи київським та новгородським князем, долав опір своїх численних родичів, що претендували на київський стіл або намагалися відокремитися від Києва. Після загибелі Бориса, Гліба, Святослава та Святополка Окаянного головним суперником Ярослава став ще один його брат – енергійний і здібний Мстислав, князь Чернігівський і Тьмутараканський. Битва на заході Чернігівщини відбулася на початку походу Ярослава проти брата. Сили сторін невідомі, але мобілізаційні спроможності князів дозволяли їм виставити від кількасот до кількох тисяч дружинників кожен і помітно більшу кількість воїв. У битві брали участь як княжі дружини, так і ополчення. З боку Ярослава, схоже, серед дружинників головну роль відігравали шведські вікінги, новгородці, з боку Мстислава – руси-сіверяни, хазари та касозькі воїни з Північного Кавказу (частину земель хазар та касогів Мстислав приєднав до Тьмутаракані). Ополчення (вої) Ярослава було здебільшого з Київщини, Мстислава – із земель сіверян (Чернігівське князівство).

Восени 1024 р. (місяць невідомий) Ярослав напав на землі брата, дочекавшись підходу загону Хакона і, можливо, обложивши Листвен. Мстислав підійшов до міста і почав готуватися до битви, причому, якщо вірити літопису, він свідомо пішов на нічний бій (що для Русі та її сусідів нетипово). Під час сильної грози військо чернігівського князя атакувало і, вимотавши варягів у центрі в ході довгого бою, розбило фланговим ударом дружинників Мстислава (можливо, кінних). Ярослав Мудрий та ярл Хакон ледь урятувалися втечею до Новгорода.

Імовірно, обидві сторони зазнали великих втрат. Особливо постраждало сіверянське ополчення Мстислава та варяги-найманці Хакона. Переговори, що розпочав Мстислав майже одразу після своєї перемоги, також свідчать про його чималі втрати. Політичним наслідком Листвена стало фактичне закінчення усобиць між синами Володимира, оформлення 1026 р. діархії – фактичного поділу Русі по Дніпру між Ярославом і Мстиславом за умови формального старшинства Ярослава. Цей поділ проіснував до смерті безпотомного Мстислава 1036 р.

Кривава битва під час буремної «горобиної ночі» – апофеоз братовбивчої усобиці – запам’яталася руським співцям, серед яких міг бути легендарний Боян (є згадка в «Слові о полку Ігоревім»). Можливо, цим пояснюється відносно розлогий, цікавий опис події в «Повісті минулих літ». Згадували битву й автори XIX–XX ст.: О. К. Толстой (створив виразний образ грізного сліпого воїна-берсерка у вірші «Гакон Сліпий»), А. Ладинський.

Побудова собору Святої Софії в Києві

За традиційною літописною версією – 1037 р., за новгородським літописом – 1017 р., за новітньою спробою деяких київських істориків змінити датування на основі написів (графіті) на стінах собору – будівництво почалося в листопаді 1011 р., було завершене 1018 р.; місто Київ.

Ярослав Володимирович Мудрий; можлива, але не доведена участь його батька Володимира Святославича.

Головним політичним і культурним зразком для православного світу була Візантія та її столиця-мегаполіс Константинополь, розбудований у VI ст. імператором Юстиніаном Великим. Собор Святої Софії (Премудрості Божої) був сакральним центром імперії, уособленням божественної й земної влади і краси, він став взірцем для подібних будівель поза Візантією (майже тисячу років був найбільшим християнським храмом світу). На Русі в другій чверті XI ст. успіхи християнізації були підкріплені кампанією побудови трьох величних Софійських храмів – у Києві, Новгороді та Полоцьку. Ініціаторами виступили Ярослав Мудрий у Києві, його син Володимир у Новгороді (будівництво велося за підтримки і в присутності Ярослава та його дружини Інгігерди) й онучатий племінник київського князя Всеслав Брячиславич, зацікавлений у зростанні престижу полоцької гілки Рюриковичів, – у Полоцьку. Паралельно Київ отримав ще один символ імперської величі – Золоті ворота з надбрамною церквою і, можливо, бронзовими скульптурами, вивезеними Володимиром з Херсонеса (аналог Золотих воріт у Константинополі).

За умов існування в Києві чималої Десятинної церкви, заснованої Володимиром, побудова нового собору була викликана аж ніяк не переповненістю вже існуючих храмів віруючими: за умови двовір’я тогочасні церковні автори скаржилися на те, що церкви стоять напівпорожні через те, що навіть мешканці міст, де християнізація відбувалася швидше, ніж у селах, не квапляться відвідувати їх. Можливо, за Володимира Святославича були закладені якісь перші будівлі навколо майбутнього собору, проте згодом під час княжої усобиці 1015–1018 рр. будівництво навряд чи велося. Непростий початок князювання Ярослава Мудрого, боротьба за владу з братами Святополком, Мстиславом, племінником Брячиславом Полоцьким, війни з Польщею, печенігами вимагали від князя рішучих дій не лише на полі бою, але й в ідеологічній царині. За таких умов будівництво Софії виглядає перш за все талановитим політичним кроком.

Київська Свята Софія являє собою класичний п’ятинефний хрестовокупольний храм, побудований невідомими візантійськими архітекторами, оздоблений візантійськими і, можливо, окремими руськими майстрами за допомогою мозаїки (збереглося 260 м2), фресок (збереглося 3 тис. м2), різьблення. Храм із граніту, кварциту і давньої цегли (плінфи) первісно був увінчаний 13 верхами з башнями, вкритими свинцем. Собор був побудований одночасно з галереями, що його оточують, і лише хрестильня, вбудована в західну галерею, створена в середині XII ст. Собор зазнавав сильних руйнувань під час вторгнення до Києва князя Андрія Боголюбського 1169 р., монголів 1240 р., татар 1416 та 1482 р., неодноразово відбудовувався і ремонтувався (зокрема, П. Могилою та І. Мазепою), тому сучасний зовнішній вигляд храму – бароковий, кінця XVII ст.

Собор як головний храм держави відігравав роль духовного, політичного та культурного центру Київської митрополії навіть після того, як Київська Русь залишилася в далекому минулому. Під склепінням Софії відбувалися урочисті посадження на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод, при соборі велося літописання, було створено першу відому на Русі книгозбірню («бібліотека Ярослава Мудрого») та школу. Собор містить десятки поховань князів, митрополитів, унікальні мозаїки та фрески включно з портретними зображеннями, понад 300 написів-графіті включно з автографами князів тощо.

1934 р. було створено Софійський історико-культурний заповідник (нині Національний заповідник «Софія Київська»), Софія стала першим об’єктом на території України, включеним до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, хоча святкування її тисячоліття 2011 р. мало дискусійний характер. Тривають також суперечки щодо того, чи залишатися давній окрасі Києва музеєм, і якщо ні, то якій конфесії має належати собор. Побудові собору присвячена українська ювілейна монета, він (разом із портретом Ярослава Мудрого) зображений на українській купюрі номіналом 2 гривні.

Битва на річці Сальниця

Похід руських князів на половців відбувся протягом лютого – березня 1111 р., битви – 24 та 27 березня, перша – в районі потоку Дегія (неподалік половецьких міст Шарукань та Сугров), друга, вирішальна – на річці Сальниця. Місцезнаходження згаданих міст та річок вкрай спірне, можливо, район сучасних міст Зміїв та Ізюм і низки невеликих річок – правих приток Сіверського Дінця.

Руським військом керували як мінімум 9 князів, головними з яких були великий київський князь Святополк Ізяславич (1050–1113) і його двоюрідний брат переяславський князь Володимир Мономах (1053–1125; у 1113–1125 рр. великий київський князь, об’єднувач і один із кращих полководців Давньої Русі), а також кілька їхніх синів та родичів. Найкращим полководцем руського війська були Мономах, проте й решта мала військовий досвід, здобутий у частих усобицях та походах проти половців.

За однією з версій, половецьке військо міг очолювати вже дуже літній та авторитетний лідер кипчаків, правитель донецького союзу орд – хан Шарукан (?–?), засновник кипчацької династії Шаруканідів (до неї належали його нащадки Атрак, Сирчан, Кончак). Досвідчений полководець, Шарукан знав і смак перемог над русичами (1068 р. розбив Ярославичів на Альті), і гіркоту поразок від них же (ледь урятувався 1107 р., після розгрому в битві на річці Сула).