Константин Деревянко - Украинка против Украины Страница 13
Константин Деревянко - Украинка против Украины читать онлайн бесплатно
Про ее дядю О. Забужко пишет: "Драгоманов був чи не найкваліфіко-ванішим у нас і досі релігієзнавцем-єресіологом, ба більше — як доводить І. Лисяк-Рудницький, свідомо робив ставку на єресі як на єдино продуктивний для України "третій шлях" духовного розвитку, альтернативний… "духовбивчому" офіційному православ’ю, — котре ненавидив не менш палко, ніж згодом його небога" (10). С подачи брата и его сестра (мать Украинки) также пыталась использовать сектантство в антиправославных целях: "У кінці 80-х років Олена Пчілка зацікавилася сектантським рухом, сподіваючись використати його в культурницькій діяльності як рух "опозиційний до уряду, ідейний, хоч і на релігійному ґрунті". Але ближче знайомство з сектами переконало її в його реакційній, антинародній суті… Викриттю мракобісся сектантства присвячені оповідання "За правдою" (1889) та "Рятуйте!" (1897). Молоді герої оповідання "За правдою" студент-народник Лук’яненко, праля Надезя в пошуках правди, справедливості, людяності звертаються до сектантів, але знаходять там лише фанатизм, невігластво і обман. В оповіданні "Рятуйте!" жертвою сектантського фанатизму стає молода селянська дівчина Орися, яка перед шлюбом накладає на себе руки, щоб зберегти "душу невинну". Раньше эта девушка прекрасно пела в православном храме, собиралась замуж и все было хорошо. И вдруг: после знакомства с сектантами — повесилась в подвале. Казалось бы, мораль очевидна: не оставляй православного храма. Но нет. Пчилка была недовольна: там "дітям забивають голови біблійними легендами" (рассказ "Півтора оселедця"). Имелись в виду уроки Закона Божия. Родных детей она заботливо оберегала от таких уроков. Однако, получив домашнее атеистическое образование, самоучка Украинка без колебаний бралась за религиозные сюжеты. Преследуя при этом свои безбожные цели. Поэтому любой христианский сюжет в ее творчестве неминуемо превращался в антихристианский.
Никогда не церемонилась она ни с Новым, ни с Ветхим Заветом. Современный биограф это подтверждает и горячо одобряет: "Франко чи не перший вказав на те, що Леся у поемі "Самсон", взявши за основу біблійний сюжет про Самсона та Далілу (з "Книги Судіїв"), повелася з біблійним текстом дуже вільно (як, між іншим, і її мати при написанні "Дебори"). Зокрема, він зауважував, що у Лесі Українки "Даліла не менша, а навіть більша патріотка від Самсона", але ж "оригінал нічого про це не знає"! Відтак уже при написанні "Самсона" зовсім юна поетка вийшла за рамки узвичаєного, здолала межі канонів. Вона показала, що не сприймає раз і назавжди встановлених норм, зразків, відкидає будь-які табу. Світ note 5 вона хоче й буде міряти своїм власним мірилом, відтворюючи все тільки так, як їй одній і дано бачити своїм неповторним поглядом. Усією своєю подальшою творчістю вона доведе, що література — не історія, де треба прагнути найточнішої реконструкції фактів. У літературі не може бути протипоказань. Усе навколо — лише матеріал, з яким митець може поводитись як душа бажає" (7, 159).
Т. о., Украинка вовсе не одинока: не только ей начхать на Библию и ее содержание. Но к биографу возникают кое-какие вопросы. Ее загадочные фразы интригуют: "У літературі не може бути протипоказань". Что бы это значило? "В литературе не может быть противопоказаний". Противопоказаний к чему? К оперативному вмешательству или к медикаментозному лечению? А может быть — к физиотерапии? Ну хорошо: противопоказаний быть не может. А показания бывают? Внести некоторую ясность помогает Интернет.
Оказывается, Мария Степановна Кармазина — не просто биограф, а еще кандидат исторических (отсюда характерное отношение к истории) и доктор политических наук. Самые неблагодарные студенты Киево-Могилянской академии жалуются: "суб’єктивізм тут аж пре", "злісна баба", "скажена, несправедлива і хвора на всю голову"; а благодарные хвалят: "отличнейший специалист! сама до сих пор в поте лица трудится над познаванием сфер, неведомых ей…" Из написанного ею в области социально-политической истории обращает внимание монография "Президентство: український варіант" (К., 2007). В эпиграф автор вынес крик души: "О роде суєтний, проклятий, / Коли ти видохнеш? Коли / Ми діждемося Вашингтона / З новим і праведним законом?" (Т. Шевченко). Если вспомнить, что 20 лет назад население Украины составляло 52,2 миллиона человек (а сегодня уменьшилось на 7 миллионов), то Вашингтон уже, видимо, на подходе. Мечты сбываются. Говоря о "политической науке", нельзя не вспомнить о политической практике. Припоминается известный депутат с такой же фамилией, который в роли штатного "защитника отечества" с утра до вечера поучает всех и вся. И сколько раз на всю страну заявлял он о своем христианстве. Так научил бы Марию Степановну, как обращаться с Библией. Ведь бедная женщина "сама до сих пор в поте лица трудится над познаванием сфер, неведомых ей". Впрочем, у таких людей (совсем как в литературе) не может быть противопоказаний. У них — только показания. Дело Украинки находится в надежных руках.
1.6. Одержимая
Поставлена непростая творческая задача: похулить Бога, апостолов, святых — и при этом сохранить чувство собственного нравственного превосходства над ними. Как это возможно? У Шевченко получалось легко. Например, в поэме "Неофіт" (1857) автор "настойчиво" искал ответ на вопрос "за что распят Христос". Искал, конечно, безуспешно. Потому что вопрос неправильно поставлен: не "за что" (никакого греха за Спасителем не числится), а "для чего" (Он добровольно пошел на крест ради людей, для спасения каждого). Не найдя несуществующего ответа на свой "хитрый" вопрос, поборник справедливости с чувством праведного гнева обрушивается с бранью на "виновников":
За що? Не говорить Ні сам сивий верхотворець, Ні його святії — Помощники, поборники, Кастрати німиє!
Таким же образом действует Украинка в драматической поэме "Одержима" (1901). Ее героиня якобы любит Христа больше всех прочих. И на этом основании проклинает всех остальных. "Берег по-над озером Гадаринським… Міріам, "одержима духом", в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось у далині".
В Евангелии (Лк. 8:30) сказано, что в земле Гадаринской Иисус изгнал легион бесов из бесноватого (это место Достоевский сделал одним из эпиграфов к роману "Бесы"). В поэме "одержима духом" (каким?) смотрит на Спасителя и жалеет Его:
…О, яка ж то караМесією, що світ рятує, бути!Всім дати щастя і нещасним бути,Нещасним, так, бо вічно одиноким.Хто міг би врятувать його самогоВід самотини, від страшної слави?
"Страшная слава"… Это про кого? Неужели про Спасителя? Для кого же "страшная"?
А Его "одиночество" существует, конечно, только для тех, кто не воспринимает всерьез Его слов: "Я и Отец — одно" (Ин. 10:30).
Он спрашивает: "Ти прийняла мої слова?.. І вслід їх підеш?". Ответ отрицательный:
Вони слідом за мною підуть всюди,волаючи: "Ти йдеш в неправу путь!"Месія: Уперта річ твоя, ти мов рабиня,що знає волю пана і не слуха.Таких рабів сувора кара жде.…У тебе мало віри. Якби тихоч зерня віри мала…
Далее она описывает Ему всю черноту своей души:
…Учителю, вона чорніша,ніж хата-пустка, що після пожежічорніє порожнечею. Водатвої хречей, цілюща та живуща,душі моєї вигоїть не може.Вода боронить від огню живого,згорілу ж хату дарма поливати.
Христа она якобы любит. И именно поэтому не может любить людей: это выше ее сил.
Міріам: Мушу всіх любити?Месія: Так, всіх.Міріам: Всіх, крім тебе, — се можливо.Але тебе і всіх — се понад силу.Та за що ж, за що ж маю їх любити?
Сконструирована ложная дилемма: или любить всех людей, кроме их Спасителя; или любить Спасителя, но только не тех, кого Он спас. "Третьего не дано". А если так: любить и Его и тех, кого Он спасает? Только это и возможно. Но автору нужно было нечто иное: возможность "во имя любви ко Христу" проклясть всех на свете.
Героиня предлагает Спасителю какой-то нелепый обмен: вместо своего собственного самопожертвования, спасающего всех людей, Он зачем-то должен взять в виде "выкупа" ее жизнь:
Міріам: Якби ти хтів прийнять від мене викуп,щоб не лилась твоя святая кров!Месія: Ти хочеш викупить мене?(Міріам потакує мовчки головою). Даремне!Міріам: Нехай даремне! Та позволь загинутьхоч не за тебе, то з тобою вкупі!Месія: Ваалові дають даремні жертви,Я ж не приймаю їх.
Христос учил апостолов: "Сыну Человеческому много должно пострадать, быть отвержену старейшинами, первосвященниками и книжниками, и быть убиту, и в третий день воскреснуть. И говорил о сем открыто. Но Петр, отозвав Его, начал прекословить Ему. Он же, обратившись и взглянув на учеников Своих, воспретил Петру, сказав: отойди от Меня, сатана, потому что ты думаешь не о том, что Божие, но что человеческое" (Мк. 8:33).
Жалоба
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.