Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Страница 20

Остаточне рішення про осудність або неосудність цієї особи виносять слідчі органи, прокурор, суд, виходячи з оцінки не тільки висновку експертів, а й усіх конкретних матеріалів справи.

7. Відповідно до прямої вказівки закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності, незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільне небезпечного діяння. З іншого боку такий висновок базується на тому, що в цих діях людини відсутній склад злочину, оскільки відсутній сам суб’єкт злочину. До такої особи на підставі ч. 4 ст. 19 КК можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94 КК. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільне небезпечних діянь (див. коментар до ст. 94 КК).

8. Неосудність особи характеризує її психічний стан на час (на момент) вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.

Проте на практиці іноді мають місце випадки, коли особа під час вчинення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Застосування покарання до такої особи, по-перше, суперечило б принципу гуманізму, а по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання.

Частина 3 ст. 19 КК і передбачає саме таку ситуацію. У ній прямо сказано, що не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Згідно із законом до такої особи за рішенням суду можуть бути вжиті примусові заходи медичного характеру, а після видужання така особа (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (див. коментар до ч. 4 ст. 95 КК).

Стаття 20. Обмежена осудність

1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Стаття 20 КК передбачає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Виходячи зі змісту закону, можна зробити такі висновки: 1) обмежена осудність пов’язана з наявністю у суб’єкта певного психічного розладу, психічної аномалії; 2) внаслідок зазначеного психічного стану особа усвідомлює, але не повною мірою, фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння та (або) не повною мірою може керувати ними. Тобто, на відміну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними у обмежено осудної особи не виключається; 3) обмежена осудність не виключає осудності як обов’язкової ознаки суб’єкта, отже, не виключає кримінальну відповідальність і покарання за вчинене.

2. Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона може враховуватися судом при призначенні покарання і відповідно до ч. 2 ст. 94 КК є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (див. коментар до статей 92-95 КК).

Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

1. Ступінь сп’яніння при здійсненні злочинів буває різною. Часто особи, що вчинили злочини в стані сильного сп’яніння, посилаються на те, що зовсім не пам’ятають, як вчинили злочин, і цим були обумовлені їх дії. Дійсно, зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, з’являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний названими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.

У зв’язку з цим і виникає питання про осудність і неосудність особи, що вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп’яніння, і про правомірність їх притягнення до кримінальної відповідальності.

2. Відповідно до ст. 21 КК особа, що вчинила злочин у стані сп’яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів й інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Отже, за загальним правилом, стан сп’яніння незалежно від його ступеня не виключає кримінальну відповідальність.

Пояснюється це тим, що при звичайному фізіологічному сп’янінні відсутній медичний критерій — психічне захворювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп’янінні не настають ті істотні зміни в психічному стані особи, що характерні для хворобливого розладу психіки. Необхідно враховувати і те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану сп’яніння, усвідомлюючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони передбачають характер можливої суспільне небезпечної поведінки в результаті стану сп’яніння і можливі суспільне небезпечні наслідки. Практика свідчить, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа не втрачає повністю здатності усвідомлювати характер вчинюваних діянь і керувати ними.

Отже, при здійсненні злочинів у стані фізіологічного сп’яніння відсутній не тільки медичний, але і юридичний критерій неосудності. Більше того, в таких випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну експертизу.

3. Проте у судовій практиці, хоч і рідко, але трапляються випадки, коли на грунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання — біла гарячка, алкогольний галлюциноз та ін. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільне небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 КК особа визнається неосудною, і не підлягає кримінальній відповідальності.

Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, а навіть і у тих, хто не страждає на алкоголізм. На практиці трапляються випадки, коли під впливом різних несприятливих обставин — фізичного або психічного виснаження, нервових перевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю і наркотиків, настають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне сп’яніння), коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. Такі особи з урахуванням судово-психіатричної експертизи визнаються неосудними.

4. З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочини в стані сп’яніння, у п. 13 ст. 67 КК ця обставина передбачається як обтяжуюча при призначенні покарання. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину обтяжуючою (ч. 2 ст. 67 КК). Це випадки, коли вчинення злочину ніяк не пов’язане зі станом сп’яніння або коли, наприклад, неповнолітній, що раніше не вживав спиртні напої, під впливом дорослих довів себе до стану сп’яніння і в такому стані вчинив, наприклад, хуліганство.

У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп’яніння обтяжуючою обставиною, він повинен у вироці навести мотиви свого рішення.

Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).