Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Страница 27

б) суб’єкт, здійснюючи свідомий вчинок, не усвідомлює, що в такий спосіб він порушує вимоги обережності. Наприклад, водій, керуючи транспортним засобом, не знизив швидкості до потрібної, тому що не помітив попереджувальний знак “Обмеження максимальної швидкості”. Продовжуючи рух, він вважає, що діє належним чином;

в) саме діяння суб’єкта позбавлене свідомого вольового контролю, але цей контроль втрачено з його вини. Наприклад, робітник виробництва, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння і намагаючись встояти на ногах, хапається за рубильник, включає струм на лінію електропередачі у той час, коли на ній проводяться ремонтні роботи.

Непередбачення можливості настання наслідків свідчить про зневажливе ставлення особи до суспільних інтересів, її недостатню передбачливість при здійсненні службових обов’язків, при виконанні спеціальних правил, які регулюють ту чи іншу професійну діяльність, при додержанні загальновизнаних норм людського спілкування. При дбайливому, уважному ставленні до суспільних інтересів особа, як правило, передбачає можливі небезпечні наслідки своєї дії (бездіяльності) і або запобігає їм, або відмовляється від свого діяння.

При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов’язку і можливості суб’єкта передбачити суспільна небезпечні наслідки. Обов’язок, або повинність, передбачити наслідки (“повинна була”) називають об’єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення (“могла”) — суб’єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідне поєднання об’єктивного і суб’єктивного критеріїв.

Об’єктивний критерій злочинної недбалості базується на вимогах персональної відповідальності суб’єкта. Цей критерій означає обов’язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільне небезпечних наслідків при здійсненні нею дій, які потребують додержання певних заходів обережності. Це можуть бути як елементарні (прості) заходи, які виникають у процесі безпосереднього спілкування людей один з одним, так і складні, наприклад, вимоги безпеки при здійсненні професійної діяльності. Обов’язок бути уважним і обачливим при здійсненні відповідних дій, передбачити можливість настання їх небезпечних наслідків може виходити із законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), які регулюють ту чи іншу службову або професійну діяльність, а також із загальновизнаних (доступних для розуміння всіма) норм людського спілкування. Відсутність обов’язку для особи передбачити можливість настання суспільне небезпечних наслідків (об’єктивного критерію) означає відсутність у її діяльності злочинної недбалості. Наприклад, Н. була притягнута до кримінальної відповідальності за те, що, працюючи завідуючою магазином, не перевірила якість ремонту печі. При користуванні піччю у магазині виникла пожежа через те, що ремонт її було проведено неякісне. Суд, аналізуючи суб’єктивну сторону діяння, допущеного Н., встановив, що вона не зобов’язана була передбачити можливість виникнення пожежі внаслідок неякісного ремонту, оскільки контроль за такими роботами не входив у коло її службових обов’язків. Справа щодо Н. була припинена через відсутність вини.

Суб’єктивний критерій злочинної недбалості слід розглядати у тісному зв’язку з об’єктивним. Вирішальне значення тут має встановлення фактичної можливості особи передбачити зазначені в законі наслідки. Цю можливість необхідно пов’язувати, по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта, ступінь підготовленості та кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявність життєвого і професійного досвіду, інтелектуальний рівень, стан здоров’я тощо); по-друге, — з тією конкретною обстановкою, в якій діяла дана особа. Наявність цих двох умов робить для суб’єкта реально можливим передбачення суспільне небезпечних наслідків. Зазначення у законі того, що при злочинній недбалості, крім обов’язку, повинна бути і можливість передбачення суспільне небезпечних наслідків свого діяння, виключає об’єктивне ставлення за вину. Тому невинно щодо випуску на товарний ринок недоброякісної продукції (ст. 227 КК) діє суб’єкт у разі, якщо стандарти на продукцію змінені, але йому у встановленому порядку про це не повідомлено, і продукція продовжує випускатися на виробництві за старими стандартами. Незважаючи на обов’язок випускати продукцію відповідно до встановлених стандартів, особа, яка не знає про їх зміни, в такому разі не може передбачити, що своїми діями допускає випуск недоброякісної продукції.

Вольова ознака злочинної недбалості полягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільне небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таким наслідкам. Щодо таких дій у особи відсутні характерні для волі переживання: “треба”, “це необхідно зробити”, “я повинен їх здійснити”, хоча ситуація давала їй достатню інформацію (зовнішні сигнали) для цього, а за своїми особистими якостями вона могла сприйняти і усвідомити цю інформацію та прийняти правильне рішення.

6. Як уже зазначалося, законодавець у ч. З ст. 25 КК сформулював недбалість щодо злочинів з матеріальними складами. Що стосується злочинів з формальними складами, то при описанні вини характеристику її ознак треба давати щодо діяння (дії, бездіяльності), а не щодо наслідків. Таке переміщення тягне за собою заміну понять з “не передбачила” на ‘не усвідомлювала”. Звідси для злочинів, які мають формальні склади, недбалість може бути визначена таким чином: особа, яка вчинила дію (бездіяльність), не усвідомлювала її суспільної небезпечності, хоча повинна була і могла її усвідомлювати. Наприклад, при вльоті іноземного літака на територію України пілот, який ним керував, забув увімкнути відповідні розпізнавальні знаки. Продовжуючи політ, пілот не усвідомлював, що порушує правила міжнародних польотів, тобто здійснює суспільне небезпечне діяння, передбачене ст. 334 КК, хоча повинен був і міг усвідомлювати цю обставину, якщо б виявив необхідну уважність.

7. “Випадок”. Від злочинної недбалості слід відрізняти “випадок” (“казус”). “Випадок” у судовій практиці зустрічається нерідко, а актуальність питань, які з ним пов’язані, досить висока, оскільки йдеться про наявність або відсутність вини у кожному випадку.

Особливо часто “випадок” зустрічається у справах про заподіяння шкоди життю та здоров’ю людини, виробничий травматизм, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту.

“Випадок” має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв’язку з дією (або бездіяльністю) особи, яка не тільки не передбачала можливості їх настання, а й не могла їх передбачити. “Випадок” виключає вину в поведінці особи. На відміну від недбалості «випадок» характеризується відсутністю суб’єктивного критерію, який у поєднанні з об’єктивним визначає необережність як вид вини. Неможливість передбачення суспільне небезпечних наслідків може бути зумовлена як суб’єктивними особливостями особи (відсутність необхідних знань, навичок, досвіду, слабкі розумові здібності, хвороба тощо), так і тією конкретною обстановкою, в якій було вчинене діяння, що викликало наслідки. Наприклад, М. і К. йшли польовою дорогою. М., закурюючи, кинув у зарослий травою кювет палаючий сірник, який потрапив у бочку з-під бензину, яка там лежала, внаслідок чого бензин, що залишився в бочці, запалав і стався вибух. Дном бочки, що вилетіло, К. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Сам же М. від вибуху не постраждав, бочки, що лежала в кюветі, не бачив. У цьому випадку М. не передбачав можливості заподіяння шкоди К. і не міг її передбачити.

“Випадок” (“казус”) виключає кримінальну відповідальність за відсутністю складу злочину (зокрема вини) в поведінці особи.

8. При вирішенні на практиці питання про вину та її форми слід мати на увазі, що в деяких злочинах може мати місце змішана форма вини, тобто різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об’єктивних ознак одного і того ж злочину: до одних ознак — умисел (прямий чи непрямий), до інших — необережність (самовпевненість чи недбалість).

9. Питання про змішану форму вини виникає в тих складах злочинів, у яких об’єктивна сторона за своїм характером є складною. Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини. Перша — це ті злочини, в яких діяння, що становить собою порушення будь-яких правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслідків, є адміністративним, дисциплінарним чи іншим правопорушенням, і тільки настання суспільне небезпечних наслідків, причинно пов’язаних з діянням, робить усе вчинене злочином. До таких злочинів відносяться, наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271 КК); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо воно спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжкі тілесні ушкодження (ч. 2 ст. 286 КК); незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 269 КК) та ін. У цих злочинах порушення правил може бути як умисним, так і необережним, але ставлення до наслідків виражається тільки в необережності. Тому, коли винний порушує правила умисно і має місце змішана форма вини: до діяння — умисел, а до наслідків — необережність. У цілому злочин кваліфікується як необережний, оскільки діяння саме по собі не є злочином, а стає ним тільки за умови настання тяжких наслідків.