Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Страница 4

Набрання законом чинності — це початковий момент його дії, з якого закон може застосовуватися до діянь, описаних у ньому. Воно може мати місце лише після офіційного оприлюднення закону, але не раніше дня його опублікування.

Офіційне оприлюднення закону — це доведення до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою. Згідно з Указом Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10 червня 1997 р. (ОВУ. — 1997. — №24) виданнями, де публікуються закони, є “Офіційний вісник України”, “Відомості Верховної Ради України” і газета “Урядовий кур’єр”. Регламент Верховної Ради також передбачає як офіційну публікацію закону в газеті “Голос України”. Офіційне оприлюднення закону здійснюється після включення його до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного йому реєстраційного коду.

Час набрання законом чинності обчислюється з дня його першого опублікування, в якому б із вищезазначених видань воно не було здійснене.

В окремих випадках закон може бути оприлюднений через телебачення, радіо, шляхом використання комп’ютерних мереж. Такі шляхи офіційного оприлюднення повинні бути передбачені в самому законі.

Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, але лише після їх офіційного оприлюднення. Публікація закону в інших виданнях має інформаційний характер і не може бути використана для офіційного застосування.

Питання про час набрання законом чинності врегульоване в ч. 1 ст. 4 КК: “Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. На підставі цього можливі такі строки набрання новим законом чинності:

1) після десяти днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо законом не визначено строк набрання ним чинності, але не раніше дня його опублікування. При розрахунку десяти днів за підставу береться час опублікування закону. Сам день опублікування закону до числа десяти днів не входить. Тому, якщо закон був опублікований, наприклад, 1 вересня, то він набирає чинності з нуля годин 12 вересня;

2) з дня його опублікування в офіційному виданні. Формулювання “закон набирає чинності з дня його опублікування” досить часто трапляється у текстах законів про кримінальну відповідальність. Наприклад, таке формулювання міститься в Законі України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян” від 7 березня 2002 р. Закон було опубліковано у газеті “Урядовий кур’єр” 4 квітня 2002 р. З нуля годин 5 квітня він набув чинності;

3) з того строку, який в ньому зазначений. Законодавець може визначити конкретний день, в який закон набуває чинності. Так, Кримінальний кодекс 2001 р. був прийнятий 5 квітня і відповідно до п. 1 розділу І Прикінцевих і перехідних положень набув чинності з 1 вересня 2001 р., з нуля годин цієї доби. В інших випадках законодавець визначає строк, який має сплинути від дня опублікування закону до дня набуття ним чинності. Так, Закон України “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, яким КК доповнений статтею 2031, був опублікований у газеті “Урядовий кур’єр” 20 лютого 2002 р. і набув чинності через шістдесят днів з дня його опублікування, тобто з нуля годин 23 квітня 2002 р.

2. Частина 2 ст. 4 КК установлює загальне правило чинності закону про кримінальну відповідальність у часі: злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час його вчинення. Виняток із цього правила — застосування закону, що набрав чинності після вчинення злочину (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі), передбачений ст. 5. Застосування до діяння закону, який на час його вчинення вже втратив чинність, не допускається в жодному разі.

Під “законом, що діяв на час вчинення діяння” слід розуміти закон, що набрав чинності і ще не втратив її на час вчинення злочину.

Закон про кримінальну відповідальність може втратити чинність за таких обставин:

1) коли він був скасований або змінений іншим законом про кримінальну відповідальність. У тексті нового закону міститься в цьому разі пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на скасування окремих положень закону, що в цілому продовжує діяти, або на заміну закону, що втратив чинність, новим. Так, у п. 2 розділу І Прикінцевих та перехідних положень до КК 2001 р. зазначені нормативно-правові акти, що втратили чинність із набранням чинності новим КК. Серед них — КК Української РСР від 28 грудня 1960 року;

2) коли він змінений повністю чи частково іншим законом без будь-якого зазначення про те в новому законі. Наприклад, Законом України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян” від 7 березня 2002 р. була викладена нова редакція абз. 2 ч. 1 ст. 296 КК;

3) у зв’язку із закінченням строку дії або із зміною (усуненням) умов чи обставин, на які закон був розрахований. Наприклад, таким нормативним актом був Указ Президії Верховної Ради України “Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами” від 26 грудня 1990 р.

Про поняття “злочинність” і “караність” діяння див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК.

Незважаючи на відсутність спеціальних вказівок у ч. 2 ст. 4 КК, тлумачення її в системі з положеннями ст. 5 свідчить, що й інші кримінально-правові наслідки злочину (про їх поняття див. коментар до ч. З ст. 3 КК) повинні визначатися законом, що діяв на час вчинення злочину.

3. У частині 3 ст. 4 КК встановлено правило визначення часу вчинення злочину: це — час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Виходячи з цього, слід вважати часом вчинення:

1) злочинів із формальним (у тому числі з “усіченим”) складом — час вчинення особою самої дії або бездіяльності, яка є ознакою об’єктивної сторони. Щодо злочинів з усіченим складом (див., наприклад, ст. 187 КК) часом їх вчинення визнається час виконання тієї стадії незакінченого злочину, на яку законодавець, виходячи із характеру та суспільної небезпечності діяння, переніс момент закінчення злочину;

2) злочинів із матеріальним складом — час вчинення особою суспільне небезпечної дії або бездіяльності, незалежно від часу настання їх суспільне небезпечних наслідків. Настання останніх свідчить про закінчення злочину;

3) триваючого злочину — час вчинення дії або бездіяльності, з якої починається так званий “злочинний стан” особи (залишення в небезпеці, втеча з місць позбавлення волі, зберігання зброї тощо);

4) продовжуваного злочину — час вчинення останньої дії з числа декількох тотожних дій, об’єднаних єдиним наміром, які лише у сукупності складають єдину “дію” (наприклад, крадіжка останньої деталі комп’ютера, який викрадається частинами);

5) злочинів із ускладненим діянням — з часу вчинення особою всіх передбачених законом складових дій (див., наприклад, ст. 353 КК).

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі

1. Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

1. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р. (Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 2. - С. 29-34) зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів “полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом’якшують відповідальність особи”. Крім того, “дія закону… не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом” (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа про податки) від 5 квітня 2001 р. (Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 2. — С. 19-22).