Олесь Бердник - Мiжзоряна нянька (на украинском языке) Страница 5

Юнаки зайняли мiсця штурмана та пiлота i схвильовано переглянулись. Очi космонавтiв були наповненi сльозами. Iкс прошепотiв:

- Невже ми побачимо Землю... рiдну планету?

- Що значить невже? - озвався дзвiнким голосом УР. - У нас є корабель. Є паливо. Є розрахунки маршруту. Згiдно теорiї ймовiрностi...

Юнаки щасливо засмiялися, вдячно поглянули на УРа i, не дослухавши його до кiнця, ввiмкнули систему старту корабля...

IX

Всесвiтнiй зв'язок передавав по всiй Землi:

- Люди Землi! Велике щастя! Зорелiт "Серце", який ми вважали загиблим, повертається iз запiзненням на десять рокiв. Вiн опускається на космодром у Памiрi, звiдки й стартував двадцять чотири роки тому. Отже, космонавти живi. Готуйтеся зустрiчати героїчних синiв i дочок планети, люди Землi!..

Голова Космiчної Ради i десятки вчених вилетiли швидкiсними повiтряними лiмузинами до Памiру. Коли вони прибули на космодром, зорелiт "Серце" потемнiлий, iз вм'ятинами на корпусi - вже приземлився посерединi гiгантського майдану.

Схвильованi вченi ждали. В основi корабля вiдчинився люк. Звiдти вийшло двоє людей. Потiм з'явилася якась невисока, чотирикутна постать. Вченi здивовано перезирнулися.

- Що таке? - запитав Голова Ради. - Їх лише два. I ще якась дивна iстота. Може, це - представник iншої планети?

- То не iстота! - раптом скрикнув один з iнженерiв космодрому. - То Унiверсальний Робот - УР. Тiльки ранiше вiн був непорушний, а тепер пересувається сам.

Враженi вченi кинулися назустрiч космонавтам. Наблизившись до них, вони зупинилися, зовсiм спантеличенi. Перед ними стояли, нiяково i привiтно посмiхаючись, два незнайомi юнаки.

- Хто ви? Де командир корабля Полум'яний? - запитав Голова.

- Екiпаж помер, - озвався УР. - Це - дiти капiтана i Марiї.

- Я Iкс, - промовив один юнак.

- Я Iгрек, - озвався другий. I скромно додав: - Завдання Космiчної Ради планети Земля виконано...

X

Iкс та Iгрек стрiмголов бiгли по коридору iнституту бiологiї. Вони забули про все. Краса Землi, велич океанiв, чудеса людського генiя, урочистi зустрiчi з людьми- все це блiдло перед наступною зустрiччю з батьками. Пiсля багатомiсячної боротьби з наслiдками радiацiї вченим з iнституту бiологiї удалося воскресити всiх космонавтiв. I тепер, сьогоднi, юнаки побачать Сергiя Полум'яного - свого батька, i Марiю - матiр, чиє серце незримо супроводжувало їх у титанiчному польотi серед зiрок.

УР хутко котився по коридору слiдом за юнаками, бурмотiв:

- Як завжди, вони не вмiють доцiльно витрачати свою енергiю.

Та Iкс i Iгрек не звертали уваги на його слова. Вони рвучко вiдчинили дверi в палату. Там, на лiжках, лежало двоє - жiнка i чоловiк. Бiля них стояв i хитро посмiхався молодий кароокий лiкар. Вiн поглянув на хворих, сказав:

- Ну, приймайте гостей, розбирайтеся самi...

I вийшов.

Марiя затремтiла, поблiдла, пiдвелася з лiжка. Вона з мукою i надiєю дивилася на незнайомi i рiднi до болю обличчя юнакiв i нiчого не могла збагнути.

- Що це? Хто ви?.. - прошепотiв Сергiй Полум'яний.

- Ми - вашi сини, - несмiливо промовив Iкс, а Iгрек прошепотiв:

- Мамочко... Татку...

Четверо кинулися один до одного, завмерли в обiймах. Смерть не могла роз'єднати їх. Через провалля космосу, через зорянi хащi, через мiльйони перепон, через темряву небуття гаряча любов сердець знову з'єднала їх у поривi великого щастя.

Марiя дивилася на сяючi очi синiв, цiлувала їх, плакала i без упину запитувала:

- Як же так? Чому ми живi? А хто вас урятував?

I сини вiдповiли їй:

- Ось поглянь. Вiн теж прийшов. Це - наша нянька. Якби не вiн - ми б не зустрiлися нiколи...

Марiя поглянула i щасливо засмiялася. Бiля дверей стояв УР. Вiн автоматично заявив:

- Капiтан рухається. Марiя також. Їхня система вiдновлена. Можна знову летiти в космос. УР готовий.

- Друже мiй, - нiжно сказала Марiя. - Значить, ти все зробив. Ти виконав моє прохання. Вiд усього серця дякую тобi, чудесний, любий Урчику...

УР задоволено мовчав, блимаючи червоними вогниками очей.