Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке) Страница 53

Глибоко пiд ними, така спокiйна на вигляд, висiла велетенська затуманена куля, а навколо неї сяяли мiльйони зiрок. Всi три сонця, увiнчанi зеленкуватими пощербленими коронами, освiтлювали блискучi стiнки "Променя" та сiрi скафандри вчених.

Монтажники працювали швидко й мовчки, - всi вже добре спрацювались, набули чималої практики.

- Ну, друзi, все! - неголосно промовив Навратiл, керiвник групи. Обидвi оболонки корабля в повному порядку.

Мiкрофон пiдхопив його слова, радiостанцiя в шоломi передала їх на всi боки.

- Ходiмо до кабiни управлiння. Може, прибули якi-небудь повiдомлення з Землi та з "Фотона" й "Електрона".

Вченi залишили безповiтряний простiр i запливли до "Променя".

- А навiщо нам, власне, чекати на повiдомлення Мадараша, коли на "Променi" є свiй астрогравiметр? Ми зовсiм забули про нього, i даремно!

Академiк попрямував до обсерваторiї, схилився над апаратом.

- Що за чортовиння? - промимрив вiн, проглянувши чималий вiдтинок стрiчки. - Адже в цих знаках нема нiякого смислу!.. Чи не збожеволiв часом i наш астрогравiметр, як це трапилось на "Фотонi", та "Електронi"?

Чан-су пiдняв кришку апарата, зазирнув усередину. Довго стояв нерухомо, тiльки очi його перебiгали з деталi на деталь. I раптом брови вченого нахмурились; вiн якось дивно засмiявся,- так, нiби його щось i потiшило, i вразило.

- От так штука! - Чан-су пiдбiг до вiдеофону. - Товаришу Навратiл, негайно йдiть до обсерваторiї.

Навратiл промчав через кiлька хвилин.

- Трапилось щось серйозне? - запитав вiн, насилу переводячи дух.

- Не лякайтесь, нiчого страшного, - заспокоїв Чан-су. - В нашому гравiметрi зiпсувався автоматичний скеровувач приймальної антени. До нашого сонця вона обернулась спиною, - їй бiльше до вподоби сузiр'я Змiєносця. А результат? Прочитайте самi!

- П'ять пострiлiв по гавах! - Навратiл марно силкувався розiбрати неяснi значки. - Ми або перехопили якiсь важливi порушення гравiтацiйного поля в сонячнiй системi Змiєносця, або...

Видно було, що Навратiлу спало на думку якесь припущення, - таке неймовiрне, що вiн навiть боявся висловити його вголос.

- ...або... - пiдхопив Чан-су, - або ж це була нормальна передача мислячих створiнь, якi живуть у сузiр'ї Змiєносця. Чи, може, ви гадаєте, що тiльки ми, люди, такi генiальнi, що догадалися використати для зв'язку гравiтацiйне поле?

Вони мовчки перезирнулись один з одним: якщо припущення вiрне, то це значить, що людство Землi рано чи пiзно знайде спосiб порозумiтися з своїми братами в протилежнiй частинi Галактики.

- Он як воно буває на свiтi, друже... - тихо сказав Навратiл пiсля тривалої мовчанки. - Сигнали з планети Iкс штовхнули нас на дерзновенну подорож у далекi зорянi свiти. Ми досягли iншої сонячної системи, i знову лунає заклик...

- На жаль, на цей заклик ми з вами, мабуть, уже не вiдгукнемось... - з деяким сумом у голосi сказав Чан-су.

Може, вперше за багато рокiв обидва вченi згадали, що вони вже не молодi. Життя людини продовжено, але воно все-таки ще дуже й дуже коротке. А Всесвiт вiчний i нескiнченний...

- Може, спробуємо вiдповiсти? - Навратiл ще раз задумливо перебiг очима загадковi знаки на стрiчцi астрогравiметра.

- Шкода часу... - похитав головою Чан-су. - Наш гравiтацiйний передавач на Квартi надто малопотужний. Просто треба повiдомити Академiю. Передавач доведеться будувати на Землi, - вiн вимагатиме дуже багато енергiї для своєї роботи.

Члени експедицiї зустрiли повiдомлення про новi сигнали iз Всесвiту з великим захопленням. Найзагальнiшi, - насамперед, звичайно, iнженер Фратев, - уже почали мрiяти вголос про майбутню подорож до сузiр'я Змiєносця. Але то все були тiльки далекi мрiї, а на порядку дня стояли невiдкладнi завдання: закiнчити ремонт "Променя", приготувати ядерне пальне на дуже тривалу подорож до рiдної домiвки.

Цiною великих зусиль атомну електростанцiю мiжзоряного корабля вдалося вiдновити повнiстю; знищенi зiткненням з метеоритом та катастрофою в пiдземному житлi реактори замiнювались новими, виготовленими в майстернях на Накритому столi. Як повiдомляв Мадараш людей Землi та екiпажi рятувальних зорельотiв "Фотона" й "Електрона", "Промiнь" щонайпiзнiше через два мiсяцi уже мiг вирушити в подорож через Всесвiт.

I все було б добре, але сейсмографи та автоматичнi метеостанцiї почали з усiх кiнцiв Кварти доповiдати про неприємнi несподiванi явища на поверхнi планети: пiсля короткого перепочинку знову почали прокидатись вулкани. Метеостанцiя бiля Затоки Шекспiра показувала температуру повiтря сiмдесят градусiв Цельсiя, на озерi Жюля Берна - шiстдесят три градуси. В атмосферi значно пiдвищився процент вуглекислого газу; прозорiсть її зменшилась через велику кiлькiсть вулканiчного попелу.

Робочий майданчик на Накритому столi щоночi освiтлювався сильними прожекторами. Вченi працювали по вiсiмнадцять годин на добу. Треба було поспiшати,- тим бiльш, що й Алена Свозилова, яка термiново збирала колекцiю рослин та тварин для Всесвiтньої Академiї наук по всiй Квартi, доповiдала про значне посилення вулканiчної дiяльностi на сусiднiх континентах Геозiї та Неруданiї. Але вiдважнi мандрiвники не впадали в розпач. Як i ранiше, звучали жарти й смiх, а iнженер Фратев щовечора розповiдав вигаданi iсторiї з своїх численних мандрiвок по бiлому свiту. I нiхто й не пiдозрював, що години планети вже злiчено.

Одного з ясних теплих вечорiв, коли втомленi вченi зiбрались у клубi, щоб вiдпочити, раптом погасла електрика.

Нi, це було не вiд землетрусу: грунт пiд їхнiми ногами не коливався, не пролунало жодного звуку. I все-таки вченi стривожились.

- Що сталось? - Фратев пiдскочив до вiкна, вiдсунув занавiску. Надворi було темно й тихо. В промiжку мiж хмарами на мить з'явилась Проксима, облямована кiлькома райдужними колами.

З темряви виринула довга постать Северсона.

- Бiда, друзi! - закричав вiн ще здалеку. - Електростанцiя в Селищi Невидимих перестала давати струм. Мабуть, там щось трапилось... Де Аленка?

- Заспокойтесь, Северсон, Алена п'ять хвилин тому повiдомила, що вони вирiшили заночувати на одному з островiв у морi Життя... - Молодiнова ввiмкнула передавач i взяла в руки мiкрофон. - Алло, алло... Говорить Селище Завойовникiв Всесвiту... Викликаємо Свозилову... Викликаємо Свозилову...

- Я- Свозилова! - почувся здивований голос Алени. - У вас щось трапилось?

- Негайно летiть оглянути Селище Невидимих. У нас немає струму. Можливо, пошкоджено гравiтацiйну електростанцiю. Якщо там усе гаразд, то, повертаючись, огляньте промiжнi пiдстанцiї.

- Зрозумiло. Стартуємо!

Клуб занiмiв у напруженiй тишi. Вченi нервово походжали по клубу. Квартянське дитинча, улюбленець Северсона, пройнялось загальним настроєм; воно зiщулилося в куточку i тихенько повискувало, поглядаючи на всiх переляканими очицями.