Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке) Страница 54

- Чи не здається вам, що пiдлога нiбито коливається? - тихо запитав Северсон.

- Нерви... Розладнанi нерви... - роздратовано сказав Мадараш i пiдiйшов до розчиненого вiкна. - Х-ху, як жарко!.. Що це?! - раптом закричав вiн, хапаючись за голову.

Увесь горизонт враз спалахнув кривавим сяйвом, в кiлькох мiсцях з землi вихопились довжелезнi язики полум'я; затрiщало, задвигтiло, загримiло все довкола.

- Тiкайте! - розпачливо вигукнув Фратев. Вiн схопив за руку Молодiнову i потягнув до дверей.

Але тут на пiдлогу з гуркотом посипалась штукатурка; захитались стiни, задвигтiла пiд ногами земля.

- Через вiкно! - хрипiв Фратев. - Та швидше ж, хай вам блискавка!

- Я - Свозилова! - раптом почулося з приймача, що так i лишився стояти на столi. - Всю захiдну Геозiю охопив суцiльний вогонь. Селище Невидимих зникло з поверхнi Кварти. На його мiсцi буяє вулкан...

На Накритому столi з'явилась вихиляста багряна риска. Швидкою гадючкою вона поповзла до Селища Завойовникiв Всесвiту, поширювалась i яскравiшала. З надр землi повалив їдкий задушливий дим; повiльно посунула густа розжарена лава. В руслi рiки Надiї засичала пара.

- Швидше! Швидше! - кричала Молодiнова, задихаючись вiд диму. Негайно до вертольота!

...А на руїнах будинку приймач, який уцiлiв чудом, все ще доповiдав голосом Алени Свозилової:

- ...Коїться щось неймовiрне... Гори лiзуть на гори, все знищує вогонь... Кварта гине..,

Роздiл XXV

До побачення,

Кварто!

Голодний i обiрваний, добрався нарештi Мак-Гардi в гори до Райської долини. То був уже зовсiм не той iдилiчний край, яким вiн його покинув: вiд буйної рослинностi лишились тiльки обсмаленi пеньки; там, де колись виблискувало озеро, зяяло глибоке провалля, а над ним страхiтливо випинався в диму вулкан. Долина була завалена величезними шматками ще теплих вулканiчних бомб.

Мак-Гардi довго дивився на картину страшного спустошення.

"Трикляте життя... Чи не покiнчити з ним зразу?"

Вiн розiгнався до провалля, але в останню мить зупинився. Не було сили жити, а вмерти не вистачало мужностi. Пiдповз до краю ущелини, боязко зазирнув у глибину. На днi провалля блищали якiсь предмети.

- "Ластiвка"! - радiсно вигукнув Мак-Гардi.

Вiн пiдхопився i стрiмголов помчав пустельною долиною вниз до пралiсу, який бiля пiднiжжя гори частково уникнув знищення. Добiг до заростей i, як божевiльний, почав зривати з дерева найдовшi лiани i скручувати з них канат.

З допомогою цього каната вiн спустився в ущелину. Тiльки-но ставши на ноги, помчав до блискучих предметiв... i закам'янiв перед ними.

"Ластiвка" була розбита вщент. Вiд реактора та ракетного двигуна лишились самi тiльки уламки.

Потiм його погляд упав на широку розколину в кам'янiй стiнi. Вона мiцно стискувала частину лiтака, яка нiби чудом яким лишилася непошкодженою. З допомогою вiрьовки Мак-Гардi вилiз нагору i зрадiв. В покрученiй частинi кабiни вiн виявив справжнiй скарб: розбитий ящик з консервами, скафандр, кiлька книг, гумовий човен та радiостанцiю. Мак-Гардi одразу ж ввiмкнув її, але апарат вперто мовчав.

- Нi, я тебе таки примушу говорити! - мiркував вiн уголос.- Але ранiше вiднесу тебе в безпечнiше i зручнiше мiсце!

Вiн виносив цiннi речi з провалля цiлий день. Страшенно стомлений, лiг на гумовий човен i одразу ж заснув.

Вночi його розбудив холод. Мак-Гардi роздивився навколо. Над кам'яним гребенем блимало багряне сяйво, що кидало примарне свiтло на пропливаючi хмари.

Мак-Гардi увiмкнув прожектор i вилiз на гребiнь гори.

Неозора рiвнина перед ним корчилась у полум'ї. На обрiї, приблизно в тих мiсцях, де було Селище Невидимих, пiднiмалась до неба велика опуклiсть. В її серединi грунт розiрвався, а на мiсцi вибуху спалахнув вогненний стовп. Гнаний жахом, Мак-Гардi побiг назад.

- Врятують мене... Врятують мене... Не дадуть менi тут загинути... вiн узяв радiостанцiю тремтячими руками i зазирнув усередину.

- Передавач зiпсований... - Голова його безсило впала на груди. - А приймач?.. - опам'ятався вiн за хвилину. Натиснув на вимикач i повiльно повернув важельок.

- Алло, алло, змiнiть курс, Алено!.. - почувся раптом голос Фратева. На рiку Надiю приставати не можна, її кипляча вода тiкає у широкi трiщини в землi. Чекайте нас у протоцi...

У Мак-Гардi виступив на чолi холодний пiт.

- Ми врятованi... Ми - на борту вертольота... Серйозних поранень немає нi в кого... Викликаємо "Промiнь"...

- Говорить Навратiл!.. Друзi, чекаємо вас на "Променi". Вже приготувались до вильоту... Хотенкова ми повiдомили, що корабель i без останнього реактора здатний до далекого польоту. На щастя, ми вчасно запаслися пальним... Малого Ксаверiя вiзьмiть з собою... Зараз ми одержали звiстку з "Електрона", що зустрiнемось з ними на планетi Iкс у сонячнiй системi Проксима Центавра.

Над головою Мак-Гардi лютувала буря. Кулястi блискавки креслили небо i вибухали. Серед шуму й гуркоту з радiоприймача зазвучав голос Молодiнової:

- ...Вертолiт ми навантажили на "Стрiлу"... Стартуємо... Прощай, нещасна Кварто! Живи добре та швидко опам'ятовуйся вiд гарячої лазнi! А вам, бiднi крилатi квартяни, бажаємо щастя в дальшому життi. Хай вашi крила врятують вас вiд катастрофи!.. До побачення, Кварто!

У Мак-Гардi похолонула кров у жилах. Вiн судорожно вчепився нiгтями в одутле обличчя.

- Вилiтають... Назавжди вилiтають... Лишусь я тут самотнiй, один серед пекла, за бiльйони кiлометрiв вiд рiдної Землi i вiд людей... Вiд щасливих людей... Вони навiть не знають, що залишають мене тут назавжди...

Вiн схопився i в розпачi почав кричати:

- Люди!.. Боже!.. Люди, не покидайте мене...

Його крик проковтнула буря.

1 Петржалка - район м. Братiслави в Чехословаччинi.

2 "Нова" - яскрава зоря, на яку перетворюється часом тьмяна зiрочка внаслiдок досi не вивчених процесiв, що вiдбуваються в надрах свiтила.

3 Ноктовiзор - прилад для бачення вночi.