Завжди поруч - Гранд Михаил Страница 2

Юнакові подобалося просто дивитися на Жоржину. Милуватися її ніжною шиєю, блискучим волоссям, тому він взагалі пропустив початок її монологу, сприймаючи лише голос дівчини, немов чарівну музику, що пестить слух, і раз у раз киваючи в потрібний момент.

Але Флоріан розпрощався з цими приємними відчуттями, коли вона сказала, що до його перебування у великому місті в чужій країні можна поставитися як до своєрідної паузи в їхніх стосунках.

Хлопцю здалося, що це такий жарт. Але її тон був надто впевненим. Це була мить із тих, коли вкрай важко зрозуміти, що вона має на увазі. Легше було здогадатися, що замислила капустина, з прожилок на її листі.

Доки він про все це розмірковував, вона заявила, що їм обом було б непогано провести ці півроку з іншими людьми.

– В оголеному вигляді? – пожартував юнак.

– В ідеалі – так, – відповіла Жоржина і залила в себе половину мартіні.

Саме цей жест, як його дівчина рішуче спорожнила келих, сповнив його крижаним передчуттям – сильніше, ніж усі її слова разом узяті.

– Ти вважаєш, я не зможу протриматися кілька місяців? – запитав Флоріан.

Йому хотілося якось зам'яти незручність, невигадливо пожартувавши на тему онанізму, але у нього раптом перехопило горло, і він замовк.

– Навіщо хвилюватися, що відбудеться за два-три-п'ять місяців? – Вона знизала плечима. – Ми не знаємо, що тоді відчуватимемо. Наші стосунки можуть змінитися. Тому не переконуй себе, що ми залишимося хлопцем і дівчиною, коли ти повернешся додому. І не треба вважати за очевидне, що я приїду до тебе. Краще міркувати про сьогодення. Подивись на ситуацію з іншого боку. Скільки дівчат у тебе було?

Флоріана від подиву пересмикнуло. Він бачив цей її вираз обличчя вже багато разів – коли вона щось взяла собі в голову й не має наміру відступати. Але раніше він не виглядав настільки принциповим.

– Ти знаєш, – відповів він.

– Крім мене, не було нікого, чи не так? – уточнила вона. – Ніхто так не робить. На всій планеті ти не зможеш знайти нікого, хто б дотримувався подібних принципів. Якщо ти з кимось мав секс, то не зобов'язаний присвячувати йому все своє життя. У наш час, навпаки, це дивина. Нам би не завадило спробувати стосунки з іншими партнерами. З двома або трьома. Щоб відчути різницю, розумієш?

– Партнерами, кажеш…

– Добре, – роздратовано вимовила Жоржина. – Просто трахни кілька інших дівок!

Відвідувачі, котрі дивилися телевізор, раптом збуджено загорлали, а бармен почав аплодувати, дивлячись на екран. Вірджил непорушно стояв на столі й спостерігав за тим, що відбувається навколо…

Флоріан збирався відповісти, але в горлі у нього пересохло, тож довелося надпити трохи мохіто, щоб знову прийти до тями. Келих був уже майже порожній. Він навіть не помітив, коли напій поставили на стіл і як він встиг спустошити склянку. Жоржина навмисно вичікувала до сьогоднішнього дня, доки до відльоту залишаються лічені години…

– То ти мене кидаєш? І щоб повідомити мені про це, ти чекала останнього моменту?!

Дівчина мовчала. Він схопив зі стола білого ведмедя й засунув його собі в кишеню.

– Так, сховай це. А краще викинь!

Офіціантка з порожньою пластиковою тацею в руках і такою ж пластиковою посмішкою підійшла до столу, перервавши їхню розмову. Вона забрала посуд і запитала:

– Бажаєте випити щось ще?

– Будь ласка, два мартіні, – відповіла Жоржина.

– Не треба мені мартіні, – прохрипів Флоріан скривдженим, наче у дитини, голосом, якимсь неприродно далеким і чужим. – Принесіть мені мохіто. Безалкогольний.

Офіціантка пішла, глузливо посміхнувшись.

– Якого біса ти тут робиш?! Квиток на літак у мене в кишені. Я винайняв квартиру і маю вийти на роботу 10-го червня, у понеділок. А ти мені заливаєш усю цю гидоту!

Флоріан помітив, що люди обертаються до них, і продовжив дещо тихіше:

– На що ти взагалі чекаєш? Може, мені зателефонувати їм просто зараз і сказати, що я відмовляюся від їхньої посади, на яку, крім мене, претендували тридцять, а може, і триста інших кандидатів? Це така перевірка, що для мене важливіше: робота або ти? Завваж собі: якщо перевірка, то тобі час нарешті зрозуміти, що такі вчинки мене ображають!

– Флоріане, ми розлучаємося…

У неї здригнулися плечі. Вона схилила голову й судорожно ковтнула слину.

– Ти мене зраджуватимеш, – додала Жоржина. – Раніше або пізніше, але зробиш це.

У Флоріана раптом майнула в голові фраза, сказана голосом батька: «Можеш прожити в руках як глина, або…» Хлопець точно не пам'ятав, чи казав тато щось подібне. І хоча він міг сам це вигадати, слова раптом чітко спливли в пам'яті, наче фраза з відомого фільму.

До них наближалася офіціантка. Вона принесла два мартіні. Мабуть, недочула, що замовляв юнак. Флоріан зробив ковток. Солодкуватий напій обпалив горло й відразу вдарив у голову. Стало гаряче, очі пекли від поту. Хлопець автоматично знайшов вузол краватки і послабив його. Навіщо він взагалі натягнув цей дурний аксесуар?!

– Ти захочеш дізнатися, як це – бути з іншими. Це питання не дасть тобі спокою, доки ти не вирішиш, що я тобі заважаю, – тим часом продовжувала Жоржина.

– Чи не з себе ти робиш такий висновок?

– Я зважаю на факти. Усі чоловіки такі. Не бачу сенсу продовжувати стосунки, яким долею призначено закінчитися.

Флоріан стиснув кулаки, щосили намагаючись заспокоїтися. Він охоче б повернувся до свого звичного м'якого гумору й терплячого тону. Виявляти терпіння йому ще вдавалося, проте м'якість геть-чисто зникла з його голосу.

– Не треба порівнювати мене з іншими! – Він пильно подивився їй в очі. – Я знаю, чого хочу. Мені не потрібна інша жінка або інше життя! Пам'ятаєш, ми мріяли, як назвемо наших дітей?

– Знаєш, я гадаю, у цьому й полягає головна проблема. У твоєму світі ми подружжя з купою нащадків. Однак реальність, на жаль, інакша. Якщо відверто, я ніколи не хотіла дітей.

Флоріану здалося, що його щось душить. Він зірвав із себе краватку. Але неприємне відчуття залишилося, немов грудка, що глибоко засіла в горлі.

– Ти сама завжди першою починала розмови про дітей. Тисячу разів! А тепер виявляється, що ти мене обманула!

Жоржина відвернулася від юнака й вивчала зал, очікуючи, доки мине його гнів. Він зробив повільний вдих, збираючись з думками.

– Той день у лісі, адже ти не забула його? – Він подивився на дівчину. – У хатинці, яку ми потім шукали і не могли знайти? Зі свічами на підлозі.

– Ну, пам'ятаю…

– Тоді ти сказала мені, що ми особливі. І це знак самої долі.

– Знаків не існує. У нас просто був секс у дурному будиночку в лісі.

– У нашому Таємному Будиночку в Секретному Лісі. Так ти його називала.

– Я сказала це лише одного разу, щоб змусити тебе, нарешті, відмовитися від його пошуків, – вона похитала головою. – Флоріане, я не хочу більше прикидатися…

Жоржина змовкла на півслові й відвернулася від хлопця. Вона відкрила сумку і заходилася щось там шукати. Пропущених дзвінків на мобільному телефоні не було. Їй не хотілося продовжувати цю розмову. Але й не хотілося поки йти.

– Ми з тобою були ще підлітками, коли зустрілися, – знову почала дівчина. – Це зайшло занадто далеко, набагато далі, ніж варто наївним стосункам школярки й студента.

– І зараз ми в безвиході…

– Дійсно, – підтвердила вона. – І щоб з нею впоратися, нам варто певний час зустрічатися з іншими. Це добре позначиться на наших стосунках і додасть їм перспективи. Можливо, згодом нам вдасться все переглянути. Але зараз… – Вона знизала плечима. – Зараз ми нічого не отримуємо одне від одного.

– Отримуємо? – повторив Флоріан.

Жоржина протерла обличчя руками, залишивши на долонях сліди тонального крему. Юнак тільки зараз помітив, що вона не надягла медальйон, який він подарував їй кілька років тому. Це був перший його подарунок дівчині. Флоріан ніколи раніше не бачив Жоржину без цієї прикраси. Чи означала її відсутність щось погане?